Створення кафедри – результат зародження та розвитку Вищої електротехнічної освіти у відкритому в 1885 р. Харківському технологічному інституті – першому вищому технічному навчальному закладі в Україні того часу.
Перші курси по теорії електрики та теорії динамоелектричних машин читалися проф. А.П. Погорелко та проф. Н.П. Клобуковым – основоположником електрохімії.
З 1898 р. під керівництвом професора П.П. Копняєва почалося дипломне проектування і випуск 5-ти перших інженерів електротехнічного профілю, який заклав основи електротехнічної школи не тільки в НТУ “ХПІ”, але і в Україні.
Павло Петрович Копняєв мав дві вищі освіти: в області механіки, отриману в Петербурзькому технологічному інституті, і електротехнічне – у Дармштадтском університеті (Німеччина). Його заслуги в розвитку електротехнічної науки в Україні винятково великі.
В 1904 р. він видає фундаментальну працю “Електричні машини постійного струму” (478 стор., 382 рис.), яка протягом наступних 3-х десятиліть був основним підручником при підготовці інженерів-електромеханіків країни. Уже в той час П.П. Копняєв читає, видавши їх літографічним способом, лекційні електротехнічні курси по теорії електрики та магнетизму, електричним машинам, електричним установкам, електричним вимірам, техніці високих напруг, розрахункам електричних мереж та ін. Він залучив у ХТІ видатних професорів А.А. Потебню і В.М. Хрущьова – засновника нинішнього інституту електродинаміки НАН України, став ініціатором створення інституту метрології. П.П. Копняєву належить авторство виводу загальних рівнянь для електродвигунів, аналітичних методів розрахунків магнітного поля в зазорі, методики розрахунків електричної тяги, пропозицій по створенню абсолютної системи одиниць, піонерських праць з електричного моделювання.
Передбачаючи еру електрифікації, він підготував проект створення в ХТІ електротехнічного факультету та звертався із проханням про його відкриття у вищі інстанції в 1903, 1907, 1912, 1914 р.р. і, нарешті, будучи ректором, в 1921 р. добився відкриття і став його деканом. До 1921 р. підготовка інженерів-електротехніків здійснювалася на механічному факультеті, деканом якого до обрання його в 1919 р. ректором, був П.П. Копняєв.
П.П. Копняєв був засновником в 1930 р., у рік виділення із ХТІ Харківського електротехнічного інституту (ХЕТІ), як і ряду інших електротехнічних кафедр, нашої кафедри. У момент створення вона мала назву “Кафедра електроустаткування”, до 1992 року – “Кафедра електрифікації промислових підприємств”.
В 1967 р., у річницю 100-річчя від дня народження П.П. Копняєва, видний український учений-електротехнік проф. Губенко Т.П. писав: “Він (П.П. Копняєв) дійсно може вважатися творцем електротехнічної школи в Україні”.
Багато в чому завдяки початку і неухильному зростанню випуску електроінженерів у Харкові наше місто стало центром електротехнічної промисловості країни.
Перший завідувачем кафедри став Борис Осипович Кремінь, який працював начальником відділу Державного електротехнічного тресту. Практична робота вабила його в більшій мері, тому він погодився завідувати кафедрою лише тимчасово.
Наступним завідувачем кафедри, який надав багатогранний вплив на її розвиток, стає Тихон Павлович Губенко. В 1927 р. він закінчив Київський політехнічний інститут і був залишений у ньому для роботи. Ще будучи студентом, в 1924 р. під час практики на ХЕМЗі, він зустрічався з П.П. Копняєвым, потім приїжджав до нього в Харків консультуватися з питань, пов’язаним із прибудовою до головного корпуса КПІ та оснащенням електротехнічних лабораторій і залишив у нього дуже гарне враження як фахівець і людина.
В 1930 р. Т.П. Губенко був несправедливо арештований за обвинуваченням в “буржуазному націоналізмі”, а після звільнення мав змоги працювати на колишньому місці. В 1931 р. він переїжджає в Харків (у той час – столицю України), влаштується на роботу в Електротрест і одночасно працює викладачем нашої кафедри. З 1932 по 1938 р.р. Губенко – завідувач кафедри. На цій посаді він відіграв велику роль у постановці учбово-методичної та наукової діяльності кафедри. У ці роки відбувається інтенсивне оснащення електроустаткуванням навчальних лабораторій, постановка нових лабораторних робіт і навчальних курсів. В 1932 р. завершується будівництво електрокорпуса, і кафедра переходить у нові приміщення, у яких вона розташовується й зараз.
Характерним у роботі кафедри був тісний зв’язок навчальної діяльності із практичною. Т.П. Губенко і викладачі кафедри, що працювали: Н.В. Копитов, Р.Л. Аронов, Ю.М. Файнберг, М.Р. Миколайчук, В.І. Ильинський, надавали консультаційну допомогу, керували проектуванням і налагодженням електроустаткування, систем автоматизації прокатних і доменних цехів Запорізького, Криворізького, Новомосковського металургійних заводів, а також найбільшого в Європі металургійного заводу “Азовсталь”, Ворошиловградского паровозобудівного, Харківського турбінного і багатьох інших найважливіших промислових об’єктів часів перших п’ятирічок.
Наукове кредо Т.П. Губенко: “Завжди у всякім науково-технічнім завданні потрібно прагнути дати нове і просте розв’язання, яке могло би знайти собі застосування в практичній інженерній діяльності”.
У подальшому Т.П. Губенко працював завідувачем кафедри в Ташкентському (1938-1947), а потім у Львівському (1947-1971) політехнічних інститутах. Він підготував 7 докторів і 28 кандидатів технічних наук.
У період з 1938 по 1950 р.р. завідувачем кафедри працює учень П.П. Копняєва проф. Аронов Рафаїл Львович, який закінчив в 1919 р. фізико-математичний факультет Харківського університету, а 1924 р.- електротехнічний факультет нашого інституту.
Крім академічної освіти Р.Л. Аронов мав багатий досвід практичної роботи. На ХЕМЗі він очолював проектування і будівництво центральної заводської лабораторії, налагодження всіх типів електроустаткування, що випускалося заводом, у тому числі першого вітчизняного блюмінга та автоматичної системи завантаження доменної печі, одночасно поєднуючи це з викладацькою діяльністю.
У цей період відбувається подальша активізація наукової та методичної діяльності кафедри.
В 1934 р. Р.Л. Аронов видає книгу “Електроустаткування промислових приводів”, а в 1935 р. – “Автоматичне керування електроприводами” – єдиний підручник по даній дисципліні. В 1938 р. він захищає докторську дисертацію, керує аспірантами. Кандидатські дисертації захищають В.А. Кльомін-Шаронов, Ю.М. Файнберг, А.Л. Горелик. В.П. Стахов. З Г. Агроник, що стали згодом провідними викладачами кафедри.
У роки Великої Вітчизняної війни ХЕТІ не функціонував, багато викладачів і студентів воювали на фронті, а частина була евакуйована ешелонами ХЕМЗа в різні міста Уралу, Поволжя, Сибіру і Середньої Азії та працювала на підприємствах Сталінграда, Свердловська. Челябінська, Кемерова, Прокопьевська, Чебоксар, Уфи. Викладачі та випускники ХЕТІ дуже вплинули на формування в цих містах великих електротехнічних центрів.
Велика роль випускників ХЕТІ і у створенні в Москві (1942 р.) за рішенням Уряду тресту, що став згодом інститутом “ВНДІЕлектропривод” – провідним в країні по електроприводу. За свідченням його директора М.І. Юнькова: “Інтелектуальним ядром проектно-конструкторського бюро тресту були фахівці ХЕМЗа, які маютли великий досвід по створенню та виробництву електроприводів”, серед яких було чимало випускників кафедри.
ХЭТИ відновив свою діяльність у вересні 1943 р. після звільнення м. Харкова. Приміщення кафедри були зруйновані, устаткування було відсутнє. Співробітники і викладачі беруть участь у відновленні електрокорпуса, аудиторій і лабораторій. На кафедру вертаються учасники війни: В.А. Кльомін-Шаронов, О.А. Маевський, В.Г. Гулякин, З.Г. Агронік, В.П. Стахов, А.Л. Горелик, Ю.А. Розанов, А.Л. Нотов, В.Н. Губернаторова.
В 1950 р. завідувачем кафедри стає доцент Кльомін-Шаронов Віктор Олександрович. В аспірантуру поступають А.Б. Зеленов – нині доктор технічних наук, професор Донбаського технічного університету, А.Д. Поздеев – згодом доктор технічних наук, директор ВНДІР і зав. кафедрою Чуваського університету, А.І. Тупіцин – згодом заст. директора з наукової роботи Харківського інституту автоматики. В 1955 р. в аспірантуру поступає учасник ВВВ В.Т. Долбня, який захистив кандидатську дисертацію в 1959 р. На кафедру приходять І.П. Архієреєв і О.П. Котляров.
Відновлюється і поліпшується матеріальна база кафедри, лабораторії оснащуються актуальним для того періоду устаткуванням: електромашинними та магнітними підсилювачами, релейно-контакторними панелями, електричними двигунами різних типів. Для багатьох студентів того часу була характерна спрага до знань, прагнення до науки, чому сприяли успіхи країни в космосі, авіації, ядерній фізиці, машинобудуванні, автоматиці. На чолі з О.А. Маевським і В.Т. Долбней зароджується колектив, який займається проблемами промислової електроніки та використання електронних обладнань для керування електроприводами, що приводить до створення в 1963 р. кафедри “Промислова електроніка”.
В 70-е роки починається широке застосування в електроприводах напівпровідникових приладів і обладнань керування на їхній основі. У цей період ведеться наукова робота по створенню сучасних електроприводів для підйомних кранів (В.А. Кльомін-Шаронов, В.Г Алексєєв, В.Н. Тищенко), автоматизації вуглезбагачувальних машин (доц. К.П. Власов, В.Н. Фатеев), дослідженню динаміки електроприводів із пружними зв’язками (доц. В.Д. Земляков, Н.А. Задорожній). В 1966 р. на базі ЕОМ ” Наірі-З” створюється обчислювальний центр, що дозволив суттєво інтенсифікувати науково-дослідну діяльність.
В.А. Клемин-Шаронов вважав винятково важливим для інженера і викладача мати гарну практичну підготовку. Виконанню лабораторної роботи, як правило, передувало складання схеми, захисту дипломного проекту – практика на заводі або в НДІ, роботі викладачем – стажування в проектній, налагоджувальній організації або на виробництві. Це сприяло успішній роботі випускників після закінчення ВУЗа та підвищенню авторитету кафедри.
З 1976 р. по теперішній час завідувачем кафедри працює Клепіков Володимир Борисович, який закінчив кафедру в 1961 г, і на момент обрання – доцент кафедри “Промислова електроніка”.
Завдяки допомозі випускників кафедри: М.І. Жучкова, заступника міністра електротехнічної промисловості СРСР і В.А. Дегавцова, головного енергетика заводу “Серп і Молот” в 1979-80 р.р. проводиться широка модернізація лабораторій. Створюється перша лабораторна робота із програмним керуванням електродвигуна за допомогою ЕОМ “Електроніка-ДЗ-228”. Зміцненню кадрового складу сприяв перехід з УЗПИ доцентів Л.В. Акімова та Н.В. Богданової, з кафедри промелектроніки – Ю.М. Кутового. Для роботи на кафедрі були залишені випускники В.М. Шамардіна. М.В Аніщенко, О.В. Осичев, з виробництва прийшли, В.П. Воінов та С.І. Альохін що мали великий досвід монтажу і налагодження автоматизованих промислових електроприводів, і стали згодом доцентами кафедри.
Захист докторських дисертацій К.П. Власовим (1980 р. – у Дніпропетровськом гірничому інституті), Л.В. Акімовим і В.Б. Клепіковім ( 1989 р. – у Московському енергетичному інституті), повернення на кафедру д.т.н., проф. В.Т. Долбні зміцнюють науковий авторитет кафедри і дають новий імпульс розвитку наукової роботи. На кафедрі створюються нові наукові напрямки: “Динаміка електромеханічних систем з негативним грузлим тертям”, “Топологічні методи аналізу та синтезу електромеханічних і електричних систем”, “Синтез електромеханічних систем зі спостерігачами стану”. Залучення до роботи на кафедрі к.т.н. С.О. Сергєєва і К.В. Махотило дозволило створити новий напрямок по застосуванню методів нейронних мереж і генетичних алгоритмів для керування електромеханічними системами.
В 1992 р. при кафедрі створюється спеціалізована рада по захисту кандидатських, а в 1997 р. – докторських дисертацій.
Комп’ютеризація керування, аналізу, синтезу і проектування електромеханічних систем, нові види напівпровідникових приладів і обладнань, нові інтелектуальні принципи керування на основі фаззи-систем і нейронних мереж, починаючи з 90-х років, вносять зміни в зміст і оснащення навчального процесу. Створюється комп’ютерний обчислювальний центр, підсилюється вивчення мов програмування та вводиться наскрізна (з 1-го курсу до захисту диплома) комп’ютерна підготовка студентів. На кафедру приходить Р.Т. Герасименко з великим досвідом роботи, придбаним на кафедрі ЕОТ і в інституті підвищення кваліфікації дипломованих фахівців.
Вводяться курси по мікропроцесорних системах (доц. Осичев О.В.) і створюється мікропроцесорна лабораторія, для якої фірми SIEMENS і МОТОROLA передали лабораторне устаткування.
В курс “Математичні основи теорії автоматичного керування” (проф. Долбня В.Т.) вводяться матеріали по застосуванню топологічних методів в електромеханіці та електротехніці, в курс “Автоматичне керування електроприводами” (проф. Акімов Л.В.) – матеріали по методах синтезу електроприводів зі спостерігачами, в курс “Теорія електропривода” (проф. Клепіков В.Б.) – матеріали по застосуванню методів фаззи-логіки, нейронних мереж і генетичних алгоритмів для керування електромеханічними системами.
Кафедрою проводиться велика робота в області учбово-методичної, науково-технічної діяльності та міжнародного співробітництва.
Починаючи з 1993 р. кафедрою проводиться конференція “Проблеми автоматизованого електропривода. Теорія і практика”, у якій брали участь учені та фахівці з 25 країн світу, 52 учасника конференції стали докторами і більше 150 – кандидатами технічних наук.
Свідченням авторитету кафедри є обрання завідувача кафедри професора Клепікова В.Б. президентом Української асоціації інженерів-електриків, призначення його головою підкомісії Міністерства освіти й науки України по напрямкові “Електромеханіка”, а також присудження звання “Заслужений діяч науки і техніки України”.