Кафедра “Прикладна математика” була заснована в 1947 році як кафедра теоретичної й математичної фізики. Її історія в різні роки була пов’язана (і залишається пов’язаної) з видатними вченими.
Організатором і першим завідувачем цієї кафедри був відомий вчений-математик, фахівець із конструктивної теорії функцій, член-кореспондент Української Академії наук Наум Ілліч Ахієзер.
Н. І. Ахієзер народився в березні 1901 року в родині земського лікаря в м. Черикові (Білорусія). Після закінчення гімназії в 1918 р. викладав математику та фізику в середній школі. Наукова діяльність Наума Ілліча Ахієзера почалася в 1924 р. – відразу ж після закінчення Київського інституту народної освіти (нині – Державний Університет ім. Шевченко) – в галузі теорії апроксимації та аеродинаміки. Він захистив кандидатську дисертацію в 1928 році. Ступінь доктора фізико-математичних наук йому було надано у 1936 р.
Н. І. Ахієзеру належать видатні результати в теорії апроксимації, проблемі моментів, теорії інтегральних рівнянь, теорії функцій комплексного змінного. Він вирішив ряд складних задач: задачу про поліном з декількома фіксованими коефіцієнтами, що найменше відхиляється від нуля на інтервалі або системі інтервалів, задачу про вагову апроксимацію поліномами та інші. Н. І. Ахієзер також запропонував ефективний метод розв’язання зворотної задачі спектрального аналізу для важливих класів спектральних щільностей. Цей метод пізніше отримав чудове застосування, що дозволяє знайти в явному вигляді рішення ряду нелінійних рівнянь математичної фізики.
Н. І. Ахієзер був автором 150 наукових праць, у тому числі 10 монографій, з яких 9 перекладені й видані в багатьох країнах світу. У наукових працях Н. І. Ахієзера гармонічно сполучалися класичні методи теорії функції комплексного змінного із сучасними методами функціонального аналіза.
В 1934 р. Н. І. Ахієзер був пов’язаний з Харківським державним університетом, де він завідував кафедрою теорії функцій, а згодом кафедрою математичної фізики, професором якої працював до кінця життя (1980). Йому належать видатні заслуги в створенні Харківської математичної школи. Протягом 25 років він був беззмінним головою Харківського математичного товариства і редагував його журнал, керував різними математичними семінарами, до яких залучалися талановиті молоді вчені.
У Харківському політехнічному інституті Н. І. Ахієзер працював з 1947 по 1955 р. і завідував кафедрою теоретичної й математичної фізики. До роботи на кафедрі він залучив обдарованого й різнобічного математика Глазмана Ізраїля Марковича, котрий згодом став завідувачем кафедрою.
Н. І. Ахієзер був чудовим педагогом і блискучим лектором. Його класичні лекції і зараз згадують ветерани інженерно-фізичного факультету. Він постійно вдосконалював свої курси та підручники. В останні роки життя Н. І. Ахієзер підготував для публікації “Лекції про інтегральні перетворення”, які були видані вже після його смерті.
Н. І. Ахієзер був яскравою, чарівною особистістю, його духовні інтереси були широкими, енергія й ентузіазм не залишали його до останнього дня.
В 1955 році завідувачем кафедри став відомий учений, відмінний математик, чудовий лектор – Ізраїль Маркович Глазман.
І. М. Глазман народився 21 грудня 1916 року в Одесі. Ще в дитинстві, навчаючись у музичній школі, він проявив видатні здібності. У грі на скрипці він досяг такого рівня, що навіть коливався з вибором професії. Зробивши вибір на користь математики, Ізраїль Маркович ніколи не залишав музичних занять. В 1937 р. І. М. Глазман закінчив Одеський університет, серед його вчителів був видатний математик М. Г. Крейн. Одеський університет став і першим місцем його роботи.
З липня 1941 року І. М. Глазман у рядах Радянської Армії. Всю війну він провів на фронтах. Україна, Сталінград, Курська дуга, Польща, Німеччина, Австрія – такий його воєнний шлях. Він був кілька разів поранений; отримав ряд бойових нагород, серед них – орден Червоної Зірки за форсування Дніпра й участь в оволодінні правобережним плацдармом.
Після демобілізації у квітні 1946 р. І. М. Глазман оселився в Харкові. Основним місцем його роботи став Політехнічний інститут.
Математичні роботи І. М. Глазмана отримали загальне визнання. Це пояснюється не тільки важливістю результатів, але й оригінальністю вирішення поставлених задач. У своїй кандидатській дисертації (1949 р.) Глазман побудував вичерпну класифікацію одномірних сингулярних крайових задач, використовуючи ідеї теорії операторів. Свої дослідження він систематизував у докторській дисертації (1958 р.) і в монографії “Прямі методи якісного спектрального аналізу сингулярних диференціальних операторів” (1963 р.). Добре відома всім математикам спільна монографія Н. І. Ахієзера та І. М. Глазмана “Теорія лінійних операторів у гільбертовому просторі”, яку переведено в багатьох країнах світу (Німеччина, Великобританія, США й ін.).
Для створення наукової атмосфери на кафедрі Ізраїль Маркович сам читає курс лекцій з питань прикладної математики для викладачів і створює новий науковий семінар по ряду проблем обчислювальної математики: теорії алгоритмів, коректності й обумовленості обчислювальних процесів та ін.
Життя Ізраїля Марковича трагічно обірвалася в травні 1968 року, коли йому був 51 рік. Ізраїль Маркович був багатогранною натурою. У ньому сполучалися точність математика та емоційність музиканта. Це був дотепний, блискучий співрозмовник, чарівна й чуйна людина. Такі люди запам’ятовуються надовго, назавжди.
В 1969 р. кафедрою теоретичної і математичної фізики став завідувати відомий фахівець в області прикладної математики й механіки доктор фізико-математичних наук професор Рвачов Володимир Логвинович.
Володимир Логвинович Рвачов народився в 1926 р. у м. Чигирині в родині вчителів. Дитячі роки проходили у важкий час: голодний 1933 р., арешт батьків в 1937р. Середню школу Володимир Логвинович закінчив у Ташкенті, і в 1943 р. вступив до Харківського інституту інженерів залізничного транспорту. Однак навчання в цьому інституті були перервані у зв’язку із призовом на службу у Військово-Морський Флот. Після демобілізації в 1947 р. В. Л. Рвачов вступає у Львівський університет на фізико-математичний факультет. Тут на наукових семінарах В. Л. Рвачов знайомиться із багатьма вченими, які зробили в майбутньому істотний внесок у розвиток вітчизняної науки і стали згодом академіками. Це – академіки М. Я. Леонов, Я. Б. Лопатинський, В. І. Моссаковський, В. В. Панасюк, Я. С. Підстригач і багато інших.
В 1952 г. В. Л. Рвачов з відзнакою закінчує Львівський університет і спрямовується на роботу старшим викладачем в одну з військових частин Військово-Морського Флоту. У період з 1952 по 1955 р. він активно працює над науковою проблемою, пов’язаною з розв’язанням задач про штамп-смугу й нескінченну балку, що лежить на пружному півпросторі. Робота над цією проблемою завершилася захистом кандидатської дисертації у Львівському університеті. В 1955 р. В. Л. Рвачов призначається завідувачем кафедрою вищої математики в Бердянськом педагогічному інституті, де він активно працює до 1963 р. У цей період він організує в периферійному інституті роботу першого обчислювального центра серед педагогічних інститутів на Україні. В 1960 р. в Інституті проблем механіки АН СРСР В. Л. Рвачов блискуче захищає докторську дисертацію, присвячену просторовим контактним задачам теорії пружності. Ця робота стала класичною відносно способів вирішення даної проблеми. В 35 років В. Л. Рвачову присвоюється вчене звання професора.
Становлення В. Л. Рвачова як вченого збіглося з періодом бурхливого розвитку кібернетики й обчислювальної техніки. Будучи вже визнаним вченим в галузі механіки, він істотно розширив коло своїх інтересів, розглядаючи крайові задачі механіки із загальних позицій теорії інформатики. Його увагу привернула проблема урахування геометричної інформації, яка є характерною для широкого класу задач оптимізації й математичної фізики, що розв’язуються за допомогою ЕОМ. В 1963 р. Рвачовим були закладені основи нової математичної теорії – “Теорії R-функцій”, що виникла на стику математичної логіки, класичних методів прикладної математики й сучасних методів кібернетики. Одним з основних результатів цієї теорії є розв’язання зворотної задачі аналітичної геометрії, суть якої полягає в тому, що для заданого геометричного об’єкта потрібно написати його рівняння. Історично ця проблема сягає робіт Декарта. Рвачову вдалося вирішити цю проблему таким чином, що стало можливим будувати рівняння будь-яких складних геометричних об’єктів у вигляді єдиного аналітичного виразу, що становить собою елементарну функцію. Фундаментальною роботою по теорії R-функцій є його монографія “Теорія R-функцій і деякі її застосування”.
В 1964 – 1967 р. В. Л. Рвачов стає першим ректором Харківського інституту радіоелектроніки. Однак за першої ж нагоди іде з адміністративної роботи на наукову в Академію наук. Завідувати кафедрою теоретичної і математичної фізики Харківського політехнічного інституту В. Л. Рвачов почав в 1970 р. Саме в цей період кафедра цілком чітко взяла курс на дослідження прикладних питань математики, і, по суті, ще тоді припускалося перейменування кафедри в кафедру “Прикладної математики”. В. Л. Рвачов приділяв велику увагу підвищенню кваліфікації та наукового кругозору викладачів, аспірантів і студентів. Він очолив роботу міського наукового семінару “Прикладні методи математики і кібернетики”, сам читав лекції для викладачів і аспірантів інституту по теорії R-функцій та її додатків. Паралельно з роботою в ХПІ Рвачов сполучав роботу в Інституті проблем машинобудування АН УРСР, де він очолював відділ прикладної математики й обчислювальних методів. В 1972 р. В. Л. Рвачова обрано членом-кореспондентом Академії Наук УРСР, а в 1978 р. він був обраний дійсним членом АН УРСР.
Академік НАН України Рвачов В. Л. є автором більш ніж 400 наукових праць й 17 монографій. Його наукова й педагогічна діяльність відзначена високими нагородами й іменними преміями (ім. А. Н. Динника, Державною премією УРСР у галузі науки й техніки, йому привласнюється звання Заслуженого діяча науки України, Соросівського професора). Наукова школа Рвачова нараховує 60 кандидатів, 18 докторів наук, 2 члена-кореспондента НАН України.
Незважаючи на те, що В. Л. Рвачов завідував кафедрою тільки два роки, він зумів закласти тут основи наукової школи, що і зараз плідно функціонує. Він активно співпрацював з нами до кінця свого життя, піднімаючи тим самим авторитет кафедри і її співробітників.
Починаючи з 1971 року кафедрою “Теоретична й математична фізика” став завідувати учень В. Л. Рвачова доктор фізико-математичних наук Гончарюк Ігор Всеволодович.
Дитинство і юність Ігоря Всеволодовича пройшли у найбільш важкі для нашої країни роки – військові й післявоєнні. У період Великої Вітчизняної Війни він не вчився, а після війни в 16 років він змушений був піти працювати учнем автослюсаря, слюсарем, шофером, а в 1949 році був покликаний на дійсну службу у Військово-Морський Флот. Був курсантом школи підводного плавання, радіометристом, служив матросом на кораблях Балтійського флоту.
В 1952 році І. В. Гончарюк закінчив школу офіцерів за професією радіотехніка служби кораблів і частин ВМФ і до 1960 року служив на Червонопрапорному Балтійськом флоті. Ігор Всеволодович уже був офіцером, однак усе ще не мав закінченої середньої освіти (у післявоєнні роки таке було можливо). Тільки в 1955 р. він одержав середню освіту, а в 1961р. І. В. Гончарюк закінчив математичне відділення фізико-математичного факультету Калінінградського педагогічного інституту і виїхав до Харкова. Тут, в інституті радіоелектроніки, доля зіштовхнула його з молодим професором В. Л. Рвачовим. У цей час Ігор Всеволодович був начальником відділу програмування і створював перший у ВУЗах міста ОЦ. Віртуозний програміст, людина надзвичайної працездатності активно береться за вивчення теорії R-функцій, розвиває цю теорію в галузі розв’язання задач математичної фізики, а саме, до задачі крутіння стрижнів складного профілю. Ця робота завершилася захистом його кандидатської дисертації в 1967 р.
В 1972 р. І. В. Гончарюк захищає свою докторську дисертацію на тему: “Розвиток методу R-функцій до задач пружного, пружного-пластичного і пластичного деформування кусково-різнорідних стрижнів складного поперечного перерізу”.
І. В. Гончарюк завідував кафедрою протягом 9 років. В 1979 році він переходить на роботу в ХАІ, де очолює кафедру “Прикладна й обчислювальна математика”. У теперішній час Ігор Всеволодович Гончарюк – професор цієї кафедри. Він із захопленням займається новим напрямком – “комп’ютерною математикою”. І. В. Гончарюк – автор 260 робіт, член спеціалізованої ради по захистах кандидатських і докторських дисертацій.
З 1979 р. кафедрою керував доктор технічних наук, фахівець із оптимізації механічних систем Володимир Борисович Гриньов.
В 1969 році Володимир Борисович із відзнакою закінчив Харківський політехнічний інститут за фахом «динаміка і міцність машин» (ДММ). Керівником його дипломної роботи був сам видатний акад. А. П. Філіппов. Свою кандидатську дисертацію на тему “Деякі питання оптимізації деформівних елементів конструкцій” В. Б. Гриньов захищає в 1972 році.
Ставши завідувачем кафедрою теоретичної й математичної фізики в 1979 році, Володимир Борисович зосередив основну увагу на подальшому розвитку наукових напрямків кафедри. Обдарований, енергійний учений створює науково-дослідну групу, головним напрямком досліджень якої стала оптимізація конструкцій. В. Б. Гриньов формує теми наукових досліджень для багатьох своїх співробітників, які в майбутньому були представлені як кандидатські й докторські дисертації. Учні В. Б. Гриньова – Кирилова Н. А. і Васильченко В. Ф., що успішно захистили кандидатські дисертації, і сьогодні є доцентами кафедри.
За своїм змістом основні наукові розробки та спрямованість багатьох спеціальних курсів, що читалися співробітниками кафедри, відповідали тому, щоб кафедра змінила свою назву. Завдяки Володимиру Борисовичу в 1981 р. кафедра була перейменована в кафедру “Прикладна математика”, що в точності відображало її сутність і наукову спрямованість.
Свої основні наукові досягнення в області оптимізації в машинобудуванні В. Б. Гриньов представив більш ніж в 70 статтях, двох монографіях й у докторській дисертації, яку він захистив в 1982 році.
Володимир Борисович Гриньов очолював кафедру протягом 11 років. У цей період були збережені основні традиції кафедри: високий рівень викладання математичних дисциплін, залучення талановитої молоді до наукової роботи.
З початком “перебудови” у нашій країні В. Б. Гриньов із властивої йому енергією та захопленістю починає займатися політикою. В 1989 р. він обирається народним депутатом УРСР, а в 1990 р. звільняється від посади завідувача кафедрою у зв’язку з обранням на посаду заступника голови Верховної Ради УРСР.
З 1995 року по 2021 рік кафедру “Прикладна математика” очолювала доктор технічних наук, професор Курпа Лідія Василівна.
В 1990 р. Лідія Василівна Курпа захистила докторську дисертацію на тему “Створення на основі теорії R-Функцій методів і програмного забезпечення для розв’язання задач вигину, коливань і стійкості тонкостінних конструктивних елементів складної форми”.
Під керівництвом Л. В. Курпи на кафедрі була організована велика методична й наукова робота. За період 2010-16 рр. співробітники кафедри підготували до видання більше 20 методичних посібників і 70 статей та доповідей на міжнародних наукових конференціях. На кафедрі відкрита аспірантура, за 2010-16 рр. успішно захищено 5 кандидатські дисертації.
Л. В. Курпа є членом спеціалізованої Ради по захисту кандидатських і докторських дисертацій і членом Національної ради України по теоретичній і прикладній механіці
Наукові інтереси Л. В. Курпи охоплюють теми:
З 2021 року по теперішній час кафедру “Прикладна математика” очолює кандидат технічних наук, професор НТУ ХПІ, доцент кафедри прикладної математики Бурлаєнко В’ячеслав Миколайович.