Кафедра “Електричні апарати” була створена в 1931 році при Харківському електротехнічному інституті (ХЕТІ, попередник НТУ “ХПІ”). Засновником, організатором і першим завідувачем кафедри був професор Вашура Борис Федорович, видатний фахівець в області електротехніки, який став засновником наукової школи України “Теорія і практика електричних апаратів”. Борис Федорович Вашура (1889-1969) народився в с. Дьяківка, закінчив Харківський технологічний інститут (ХТІ). З 1916 р. працював службовцем у Харківському губернському комітеті, потім – конторником Харківського механічного заводу, завідувачем технічного бюро Українського народного кооперативного банку Києва, далі – інженером союзу кооператорів у Харкові.
У 1919 р. був мобілізований телефоністом у Добровольчу армію, яка відступала з Харкова і у її складі дійшов до Новоросійська. Вже у Новоросійську у березні 1920 р. Б.Ф. Вашура став добровольцем Червоної армії, де прослужив до кінця 1921 р. З 1923 р. почав викладацьку діяльність у школі майстрів Харківського електромеханічного заводу (ХЕМЗ). У 1929 р. Б.Ф. Вашуру запрошено для організації спеціалізації з електричних апаратів на електротехнічному факультеті ХТІ. Підготував власний курс лекцій. У 1939 році переходить на постійну роботу до ХЕТІ. Тоді ж отримав звання професора. У роки Другої світової війни Б.Ф. Вашура продовжив працювати на евакуйованих до м. Уфа підприємствах – ХЕТІ було заплановано евакуювати разом з ХЕМЗом. Після реевакуації, 17 жовтня 1943 р. ХЕТІ відновив свою роботу у м. Харкові. Обов’язки декана електромеханічного факультету виконував Б.Ф. Вашура. Наукова, педагогічна й організаторська робота Б.Ф. Вашури і перших досягнень колективу дослідників під його керівництвом створила електроапаратобудування в СРСР. Наукові результати цієї школи пов’язані з розробкою теорії апаратів автоматичного управління і регулювання електричних двигунів. В ці роки захистив докторську дисертацію О.Б. Брон (1940 р.), дисертації кандидатів технічних наук В.Т. Омельченко (1953 р.), В.Г. Васильєв (1953 р.), Г.В. Могілевський (1954 р.), Д.В. Столяров (1954 р.), Шарля Іоан (1956 р., Румунія). За цей період кафедра підготувала 319 спеціалістів з електричних апаратів. Б.Ф. Вашура приділяв велике значення практичній підготовці інженерів. Вчений відповідав за електротехнічне спрямування студентських наукових товариств в інституті. Саме учасниками наукового електротехнічного товариства під керівництвом Б.Ф. Вашури було засновано наукове видання «Апаратчик». Отже, безумовно, професор Б.Ф. Вашура був одним з фундаторів напрямів низьковольтного електроапаратобудування в Україні. Розроблені науковцем принципово нові дисципліни з теорії та практики електричних апаратів керування й регулювання стали основою для підготовки інженерів у галузі електроапаратобудування в Україні. Науковий доробок Б.Ф. Вашури мав вагоме значення для розвитку електротехнічної галузі України, зокрема для становлення напряму електроапаратобудування. Все це дає підстави вважати Б.Ф. Вашуру засновником науково-практичної школи апаратобудування НТУ «ХПІ».
З 1957 по 1959 р. р. завідував кафедрою Пономаренко Василь Костянтинович. Професор, доктор технічних наук, відомий вчений, фахівець в області електронних пристроїв і електромагнітних систем, досвідчений педагог . У 1927 році закінчив Харківський електротехнічний інститут (ХЕТІ) і працював в центральній заводській лабораторії (ЦЗЛ) Харківського електромеханічного заводу (ХЕМЗ). З 1930 по 1941 роки завідував ЦЗЛ ХЕМЗу і одночасно викладав на кафедрі «Електричні апарати» ХЕТІ. У 1934 р. захистив кандидатську дисертацію. У 1941 р. в зв’язку з початком війни був призваний до армії. Служив в інженерних військах чорноморського флоту. Займався розробкою електронних пристроїв для мінно-торпедного озброєння. Мав численні урядові нагороди. З 1943 по 1954 роки працював в Москві в Управлінні Міністерства військово-морського флоту. У 1949 році захистив докторську дисертацію. У 1955 році демобілізувався і працював у Московському енергетичному інституті. З 1959 по 1987 р. р. завідував кафедрою загальної електротехніки і працював деканом електрофізичного факультету всесоюзного заочного політехнічного інституту в Москві. Велику увагу приділяв підготовці наукових і педагогічних кадрів.
Васильєв Віктор Георгійович завідував кафедрою
з 1959 по 1961 р.р. Професор, вчений, досвідчений педагог, потомствений інтелігент, фахівець в області теорії автоматичного керування. У 1958 р. на кафедрі під керівництвом В.Г. Васильєва була створена перша аналогова обчислювальна машина. У 1959 р. В.Г. Васильєв став ініціатором створення і керівником базової лабораторії електронного моделювання. Упродовж 1957–1961 р. р. під керівництвом В.Г. Васильєва на кафедрі було виконано 14 науково-дослідних робіт й отримано три авторських свідоцтва. З 1960 по 1962 роки працював деканом новоствореного факультету автоматики і приладобудування. Розвитком наукових досліджень, започаткованих учнем Б.Ф. Вашури В.Г. Васильєвим, стало відкриття у 1961 р. кафедри «Математичні та лічильно-вирішальні прилади і пристрої» (зараз – кафедра «Комп’ютерна інженерія та програмування» НТУ «ХПІ») Працюючи на кафедрі, займався питаннями теорії автоматичного управління. Кавалер багатьох урядових нагород. За винаходи і впровадження їх у виробництво нагороджений золотою медаллю виставки досягнень народного господарства СРСР.
Омельченко Віктор Трохимович, професор, доктор технічних наук, завідував кафедрою з 1961 по 1978 рік. За його участю набула розвитку теорія процесів на контактах. Він є автором нового принципу – самовдосконалення електричного апарату, зокрема його контактів. В 1979 р. він розробив теорію тепло- і масопереносу в електричних контактах. Принцип самовдосконалення був реалізований в контактах слабкострумових електричних апаратів і дозволив у багато разів зменшити електричний знос контактів. Цей науковий напрям було покладено в основу його докторської дисертації “Місткова теорія ерозії електричних контактів”, яку він захистив у 1967 році. Теорія отримала визнання фахівців в Україні та за кордоном. Результати досліджень цього напрямку теорії електричних апаратів опубліковано в 100 наукових роботах та монографії «Теорія процесів на контактах». Теоретичні розробки кафедри було впроваджено на Полтавському електромеханічному заводі, Харківському електроапаратному заводі, на заводах низьковольтного апаратобудування в м. Черкаси, м. Алма-Ата, м. Тбілісі, м. Новосибірськ, м. Дивногорськ, м. Фрунзе, м. Тирасполь, м. Курськ. Під час керівництва кафедрою проф. В.Т. Омельченко підготовлено й захищено 27 кандидатських дисертацій.
Подальший розвиток отримала практика електричних апаратів в період з 1978 по 1995 роки, коли кафедру і наукову школу очолював Іванов Володимир Миколайович, кандидат технічних наук. Під час його керівництва кафедрою було виконано чисельні дослідження за різними напрямками. В цей час створено автоматичний швидкодіючий вимикач напругою 4000 В на струм 3000 А для тягових підстанцій електрифікованих доріг. За своїми параметрами вимикач перевищував світові аналоги, а за ціною був вдвічі дешевшим за апарати попередніх випусків виробництва заводу “Уралелектроапарат”. В.М. Іванов розвив теорію контактних апаратів кіл керування, був автором понад 50 наукових робіт, в тому числі 2 монографії та 12 авторських свідоцтв на винаходи. Під його керівництвом захищено 2 кандидатські дисертації.
На кафедрі започатковано новий науковий напрям – дослідження і розробка технічних засобів локальної магнітотерапії на основі електромагнітних систем з постійними магнітами. Під керівництвом Михайла Абрамовича Любчика проведено проєктування електромагнітного приводу для апарату штучного серця, ціла низька пристроїв для медицини та побутової техніки (магнітний шприц; аплікатори губний, для вуха та очей; пристрій для намагнічування в‘язких лікарських та косметичних засобів; магнітна зубна щітка; намагнічуюча чашка; магнітні вставки для взуття, магнітні кліпси тощо). Основна наукова значимість цих досліджень полягає в розвитку теорії електромагнітних систем з постійними магнітами, форма і магнітні властивості яких використовують для безконтактної дії на біологічно активні точки в тілі людини. Результати розробок впроваджено в Харківському гарнізонному шпиталі та 20-ї студентської поліклініці.
Цикл досліджень електричних апаратів очолював к.т.н., доц. Ю.М. Долінський. Роботи велись з НВО “ВНДІ Електроапарат” (м. Харків) у 1979-1988 рр. та Курським НВО “Електроапарат” у 1988-1990 рр. Відповідальним виконавцем був к.т.н., доц. В.В. Зінов׳єв. Виконавці робіт – М.В. Корольов, М.Ю. Гридін, О.С. Дашкевич, В.Й. Фомін, Ю.С. Грищук. Напрямки досліджень були досить різноманітними, а саме: дослідження щодо заміни срібляних плавких елементів на алюмінієві у швидкодіючих плавких запобіжниках; дослідження зносу та зварювання металевих і металокерамічних контактів при великих струмах; автоматизоване проектування швидкодіючих плавких запобіжників; підвищення комутаційної здатності автоматичних вимикачів за рахунок струмообмежуючих пристроїв; модернізація контактно-дугогасної системи автоматичних вимикачів серії АП-50Б. За результатами досліджень захистили кандидатські дисертації Ю.С. Грищук (1980 р.), О.С. Дашкевіч (1982 р.), В.Й. Фомін (1983 р.), М.В. Корольов (1984 р.).
На кафедрі продовжено дослідження термобіметалевих пристроїв, знос контактів автоматичних вимикачів серії АЕ-2000, розробка струмообмежуючіх апаратів захисту. Ці дослідження проводились під керівництвом к.т.н., доц. Ю.М. Долінського, відповідальним виконавцем був к.т.н., доц. В.В. Зінов׳єв, а виконавцями – к.т.н. В.Й. Фомін, інж. С.Г. Міцкевич та В.Г. Кобеляцький, які пізніше захистили кандидатські дисертації у 1987 та 1990 рр.
З 1995 по 2004 і з 2012 по 2019 роки кафедру очолював Клименко Борис Володимирович, професор, доктор технічних наук. Борис Володимирович займався питаннями форсованих режимів роботи електромагнітів, тепловими процесами в їх обмотках, створенням технічних засобів локальної магнітотерапії, удосконаленням конструкцій електромагнітних актуаторів, впровадженням міжнародної електротехнічної термінології. Під його керівництвом на кафедрі провели ряд досліджень щодо комутаційних апаратів ст. викл. Є.І. Байда, асп. О.Г. Середа, ст. викл. О.О. Чепелюк, ас. О.М. Гречко, які захистили кандидатські дисертації відповідно у 1999 р., 2001 р., 2006 р. та 2009 р. За його участю удосконалено конструкції електромагнітів вакуумних відмикачів, розвинуто дослідження теплових полів електричних апаратів, розроблено і запатентовано оригінальні зразки засобів локальної магнітотерапії та бістабільних електромагнітних актуаторів.
Б.В. Клименко опублікував 3 монографії, біля 200 наукових публікацій, а також біля 70 авторських свідоцтв і патентів на винаходи. Під його керівництвом була проведена модернізація лабораторій кафедри, введені в дію два експозиційні зали, де проходять співбесіди з абітурієнтами, заняття зі студентами, міжнародні конференції і презентації, захисти докторських і кандидатських дисертацій. На кафедрі відкрита нова спеціальність – електропобутова техніка. Серед фахівців широко відома монографія Клименко Б.В. “Форсовані електромагнітні системи” (1989).
У 1998 році за ініціативи Бориса Володимировича були встановлені контакти з рядом електротехнічних фірм Польщі і розпочав регулярну роботу щорічний міжнародний симпозіум “Проблеми удосконалення електричних машин і апаратів. Теорія і практика” (SIEMA – Symposium International on Electrical Machines and Apparatuses). З 2001 року цей симпозіум набув статусу наукових зборів, що притягують на щорічні зустрічі в університеті провідних вчених, спеціалістів-електротехніків і викладачів України, Польщі, Азербайджану, Латвії, Німеччини, Ізраїлю, США тощо, які зв’язали своє життя з електротехнікою. За ініціативи Клименко Б.В. у 2002 р. на кафедрі засновано науковий журнал “Електротехніка і електромеханіка”, який дотепер успішно видається та є єдиним в НТУ «ХПІ», що одночасно входить до двох найрейтинговіших міжнародних наукометричних баз даних Scopus (з 2019 р.) та Web of Science Core Collection (з 2005 р.), і який включено до найвищої категорії «А» згідно Переліку наукових фахових видань України. Протягом багатьох років Борис Володимирович був головним редактором Вісника НТУ «ХПІ» серія: Проблеми удосконалювання електричних машин і апаратів. Теорія і практика.
Б.В. Клименко підготував 7 кандидатів наук та 2 доктори технічних наук. Починаючи з 1999 р. на кафедрі започатковано новий напрям – дослідження електричних апаратів з метою зниження їх магнітних полів для вирішення проблем електромагнітної сумісності та екологічної безпеки. За результатами робіт за наукового консультування Б.В. Клименка у 2005 р. В.С. Лупіков захистив докторську дисертацію. Успішна діяльність Клименко Б.В. сприяла підвищенню авторитету кафедри, яка відома не лише в Україні, але і в ближньому, середньому і далекому зарубіжжі. Професор Б.В. Клименко має заслужений авторитет серед електриків завдяки дослідженням електричних апаратів, їх теплових, магнітних полів і електродинамічних процесів. Він керував науковими розробками кафедри, брав безпосередню участь у впровадженні технічних розробок у виробництво сучасних електричних апаратів.
Свій талант і допитливість Борис Володимирович віддавав студентам, магістрам, аспірантам і кандидатам наук і був активним учасником гармонізації європейської освіти у формі “Болонського процесу”. За його участі вийшли в світ дві монографії, присвячені проблемам цього процесу: “Болонський процес: цикли, ступені, кредити” і “Болонський процес та навчання впродовж життя”. Клименко Б.В. був ініціатором впровадження нових форм учбового процесу, а саме ”сліпого” конспекту – віддрукованого тексту лекцій з полями для заміток і питань по ходу лекції, використання мультимедійного проєктора для демонстрації ілюстративного матеріалу, модульне згрупування лекцій. Його великі термінологічні посібники, видані у 2008 та 2009 роках з грифом Міністерства освіти і науки України, широко відомі за межами НТУ «ХПІ», а його навчальний посібник «Електричні апарати. Загальний курс», виданий також з грифом МОНУ у 2012 році (перше видання) та у 2013 році (друге допрацьоване та доповнене видання) накладом по 1000 примірників кожне видання, увійшов до бібліотечного фонду майже усіх вищих навчальних закладів України, де ведеться підготовка з галузі знань «Електрична інженерія», а також десятків промислових підприємств та комерційних установ.
У 2016 році Борис Володимирович започаткував докорінне переобладнання навчальної лабораторії кафедри з метою осучаснення, підвищення рівня безпечності та створення комфортних умов роботи студентів у лабораторії, чому суттєво посприяли отримання кафедрою в 2016 році великого гранту на придбання обладнання від фонду AvH (Німеччина) та спонсорська допомога багатьох промислових й комерційних підприємств, таких як АВВ, АВМ Ампер, АСКО-УкрЕМ, Legrand, Flexel, НТЦ «Харківрелекомплект» та ін..
З 2004 по 2012 рік кафедру очолював Лупіков Валерій Сергійович, доктор технічних наук, професор. Він почав свою роботу в НТУ “ХПІ” з 1998 р. спочатку доцентом, а потім завідувачем кафедри. Вчене звання професора кафедри “Електричні апарати” отримав в 2005 р. За сумісництвом працював в Науково-технічному центрі магнетизму технічних об’єктів як провідний науковий співробітник і був членом трьох спеціалізованих вчених рад. Також був координатором Міжнародного симпозіуму “Проблеми удосконалення електричних машин і апаратів. Теорія і практика” (SIEMA). Основними науковими напрямами досліджень В.С. Лупікова було створення наукових основ технології компенсації зовнішнього магнітного поля низьковольтних розподільних пристроїв, впровадження яких забезпечує виконання вимог електромагнітної сумісності. За його участю вперше в Україні було створено 3 державні стандарти з електромагнітної сумісності технічних засобів, розроблено метод синтезу засобів компенсації магнітного поля електроустаткування, проводилися дослідження з фізики процесів в електричних апаратах, в тому числі з проблеми електромагнітної сумісності в частині зовнішнього магнітного поля й розробки засобів його зниження. Має 180 наукових публікацій, в тому числі 47 авторських свідоцтв і патентів. За його участю започатковано тематичний випуск Вісника НТУ “ХПІ” «Проблеми удосконалення електричних машин і апаратів».
З 2019 р. по теперішній час кафедру очолює доцент, доктор технічних наук, котрий починав свій шлях на кафедрі у далекому 1971 році студентом Харківського політехнічного інституту.
