Підсумки конкурсу есе «Я – політехнік», присвяченого 130-річчю рідного ВУЗу.
По-літньому теплий вересень цього року як ніколи сприяв творчості. Звідки ми знаємо? А ми читали надіслані на конкурс есе «Я – політехнік» роботи наших студентів. Наша кафедра хімічної техніки та промислової екології спільно з рідним факультетом Інтегрованих технологій і хімічної техніки вирішила нестандартно привітати Політех з 130-річчям. Нам стало цікаво дізнатися думки і почуття сьогоднішніх студентів про рідний ВУЗ, чи пишаються вони їм чи шкодують, що прийшли; подобається навчання і що потрібно змінити; що (або хто) стало причиною вибору. Адже таку інформацію просто не реально отримати від студентів безпосередньо, а у формі твору у них вийшло дуже цікаво. За умовами конкурсу всі роботи були зашифровані, так що члени журі не знали авторів і могли об’єктивно і неупереджено оцінювати роботи.
Серед надісланих на конкурс робіт (понад 50!), всі до єдиної, пронизані душевністю. Але при цьому в кожній роботі є критика, тобто роботи аж ніяк не написані у формі хвалебної оди. Серед усіх робіт можна чітко виділити роботи дітей (так, все ще дітей, хоч їм і по 17-18 років) з Донецької та Луганської областей. Тих, чиє життя війна (давайте називати речі своїми іменами) розділила на «до» і «після». Ніхто з них не писав про жахи бомбардувань і голод, але кожен зазначив – не думав, не хотів, не планував бути в Харкові і тим більше вступити в ХПІ, але при цьому ні один не пожалкував, що став нашим студентом. Для кожного з них у підсумку політех і його мешканці» стали рідною сім’єю, кожен зазначив повагу і ту теплоту, з якою їх зустрічали в ВУЗі, в деканаті і на кафедрі, кожен пам’ятає першу чашку чаю з чужих рук»….. За влучним висловом одного з авторів – «Політех – це не тільки і не стільки старі корпуси та 130 років успіхів і злетів, політех – це насамперед люди і людяність».
Практично в кожному есе студенти акцентували увагу на нашому чудовому спорткомплексі і можливостях, які він дає. І поруч, після похвали – критика стану аудиторій, умов проживання у гуртожитках, якості доріг і старих сходів у хімічному корпусі. Іноді з гумором, іноді з іронією, іноді з сарказмом – але майже всі чесно вказали на основні недоліки і мінуси політеху.
А тепер про приємне, тобто про переможців. Отже, спеціальними призами від членів журі були відзначені наступні автори та їх роботи: спецприз за виклад у віршованій формі – Гончарова Дар’я (ІТ-24), спецприз за есе англійською мовою – Лисенко Олег (ІТ-42), спецприз за гумористичний виклад Аляб’єва Валерія (ІТ-24).
А призові місця розподілилися таким чином:
1 місце – Стадник Вероніка (ІТ-22а). Есе Вероніки — це самий душевний і теплий, чесний і відкритий твір.
2 місце – Сулайманова Жанія (ІТ-22а). Есе Жанії – це самий неупереджений погляд на політех від іноземної студентки.
3 місце – Анопа Антон (ІТ-23). Есе Антона – це найбільш зворушлива історія про нездійснену мрію стати футболістом, про те як травма перекреслює мрію, і людина змушена всього за півроку підготуватися до ЗНО так, щоб стати студентом ХПІ.
Старший викладач кафедри ХТПЕ, к. т. н. Тихомирова Т.С.