Про спеціальність

 

УВАГА!!! На кафедрі БП та НС відкрито нову Спеціальність: 263 – “Цивільна безпека”, Освітня програма – 263-1 “Охорона праці” (Професійна безпека та здоров’я).

Ми проводимо підготовку: БАКАЛАВРІВ, кваліфікація – бакалавр з цивільної безпеки.
МАГІСТРІВ, (1 рік 4 місяці навчання), кваліфікація – магістр з цивільної безпеки.

Кількість ліцензійних місць: рівень “Бакалавр” – 100, рівень “Магістр” – 84.

Форми навчання: бюджетна, контрактна. Можливість навчатися на денній або заочній формі навчання.

Вартість контракту:

Рівень бакалавр (1-4 курс): денна форма – 17200 грн/рік; заочна форма – 10200 грн/рік;

Рівень магістр (5-6 курс): денна форма – 21400 грн/рік; заочна форма – 12800 – на 2020/2021 н.р.


Для випускників технікумів – скорочена форма навчання.

Наша спеціальність входить до Переліку спеціальностей, яким надається особлива підтримка у ВНЗ. Детальніше…

Сучасний розвиток науки й техніки, а також ринкові відносини привносять у сучасне виробництво суттєві зміни. Праця людини протікає в умовах надмірного емоційного напруження, впливу шкідливих та небезпечних виробничих чинників.

Міжнародна статистика свідчить, що в наш час виробничий травматизм можна порівняти з епідемією. Смертність від нещасних випадків на виробництві посідає в Україні третє місце після серцево-судинних та онкологічних захворювань (в економічно розвинених країнах рівень виробничого травматизму у чотири рази нижчий). В Україні внаслідок травм помирає одна людина кожні п’ять годин, а травмується кожні вісім хвилин. Частка смертей від нещасних випадків на виробництві сягає 30-35% від усіх разом узятих смертей. За даними Держнаглядохоронпраці в Україні на виробництві щорічно гине 1550-1230 людей. Головною причиною смерті працівників є виробничі травми. Щорічно в України травмується 36-47 тис. осіб. У той же час до лікувальних закладів із цієї причини звертається майже 70 тис. осіб. Тобто, майже удвічі більше. Це дорівнює чисельності населення цілого району, при цьому це здорові люди працездатного віку, яких на Україні тільки 43% населення і які утримують біля 15 млн. пенсіонерів та 11 млн. не працюючих громадян (на одного працюючого приходиться три непрацюючих).

При цьому показник, що характеризує кількість смертей на виробництві, на 100 тис. працюючих у нашій країні вдвічі більший, ніж в інших і це за умов, коли 40% нещасних випадків тільки зі смертельними наслідками кваліфікують як не пов’язані з виробництвом. На кожні 22 нещасних випадків, пов’язаних із виробництвом, припадає один із смертельними наслідками. У цілому по країні цей показник сягає 9-11 людей. У всьому світі – не перевищує 6. Найбільше людей гине у вугільній промисловості. На кожний млн. т. видобутого вугілля гине 3-5 шахтарів і це без подій кінця 2007 року. У США цей показник у 100 разів нижчий, у Росії – 3,8 рази. Таку велику кількість нещасних випадків за висновками іноземних експертів, що працювали в Україні, пов’язують, у першу чергу, із незадовільною підготовкою робітників та роботодавців із питань охорони праці та недоліками в організаційній роботі з інформаційного забезпечення охорони праці.

Особливу стурбованість, як вказував міністр праці та соціальної політики, викликає становище з охорони праці у машинобудуванні, хімічній та вугільній промисловості. За даними фахівців США рівні індивідуального ризику професійної діяльності у цих галузях складають: у машинобудуванні – (1-2)·10-4, хімічній промисловості – (2-10)·10-2, вугільній – 5·10-4-2·10-3). При допустимому рівні ризику 10-6.

Щорічно одна техногенна аварія обходиться країні 1-2 млн. грн., а резонансна – 15-20 млн. грн. Матеріальні збитки від техногенних аварій щорічно сягають 60 млн. грн. У той же час через витрати на компенсацію втраченого життя та здоров’я потерпілим країна втрачає 400 млн. грн. щорічно. Враховуючи, що один робітник оцінюється в Україні в 172 тис. грн., а спеціаліст – 248 тис. грн., щорічні збитки економіці внаслідок загибелі людей на виробництві складають 212-384 млн. грн. На підприємствах нашої країни біля 30% робітників працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормативам. З цієї причини в Україні надто високий рівень професійних захворювань. Харківським науково-дослідним інститутом гігієни праці й профзахворювань встановлено, що на підприємствах машинобудування працюючі страждають на такі форми хвороб як пневмоконіоз – 42% від обстежених, хронічний бронхіт – 25%, вібраційну хворобу – 21% та ін. Отже за таких умов охорона праці у збереженні життя та працездатності людини має надзвичайне значення.

Державна політика у галузі охорони праці, що визначається Конституцією України та Законом України “Про охорону праці” спрямована на створення для працюючих безпечних та здорових умов праці на підприємствах, установах і організаціях усіх форм власності.

10 жовтня 2001 року Постановою Кабінету Міністрів України №1320 була затверджена “Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища”, яка реалізує на практиці цю політику. На підвищення рівня безпеки праці спрямовані й укази Президента України за №515 від 13.07.2001 р. “Про невідкладні заходи щодо запобіганню виробничому травматизму та професійним захворюванням” та №26 від 16.01.2002 р. “Про невідкладні заходи щодо поліпшення умов праці та удосконалення державного нагляду за її охороною”. Вони конкретизують “Положення з реалізації соціальної політики держави в сфері охорони та безпеки праці”. Таке посилення уваги керівництва країни до реалізації державної політики у сфері охорони праці свідчить про надзвичайну актуальність забезпечення безпеки праці та необхідність її охорони, а також окреслює її роль у соціально-економічному розвитку країни.

Вирішення сучасних проблем охорони праці потребує належно підготовлених кадрів. 22 жовтня 2001 року була затверджена “Концепція управління охороню праці” (наказ Міністерства праці та соціальної політики №432). У головних напрямках якої було вказано, що низька ефективність роботи із забезпечення безпечних умов праці “… обумовлена, як правило, відсутністю кваліфікованих фахівців з охорони праці”. Причиною якої є “… відсутність системи підготовки в навчальних закладах фахівців з охорони праці”. У цій же Концепції наголошується, що пріоритетним напрямком охорони праці є “… забезпечення органів державного управління охороною праці та служб охорони праці підприємств, організацій кваліфікованими фахівцями з охорони праці різних освітньо-кваліфікаційних рівнів за відповідним профільним спрямуванням з урахуванням сучасних соціально-економічних умов та реальних потреб”.

Впровадження й реалізація конституційного права працюючих на безпечні умови праці, згідно Концепції, має відбуватися шляхом “… відновлення та удосконалення системи підготовки в навчальних закладах фахівців з охорони праці”.

Таким чином, розроблена на державному рівні нормативна база створює усі передумови для підготовки фахівців з охорони праці у вищих навчальних закладах технічного профілю.

Відповідно ст. 15 Закону України “Про охорону праці” на кожному підприємстві незалежно від форм власності має бути створена служба охорони праці або функції цієї служби покладені на окремого працівника. Співробітники цієї служби повинні мати відповідну підготовку. На підприємствах (у виробничих або науково-виробничих об’єднаннях) її має представляти спеціаліст з охорони праці з інженерно-технічною освітою. А на підприємствах із вибуховими або сильнодіючими отруйними речовинами служби охорони праці мають комплектуватися двома такими спеціалістами. Разом із цим, при наявності на підприємстві інституту заступників керівника підприємства до штатного розкладу має входити керівник служби охорони праці. Рекомендації щодо структури та чисельності служби охорони праці затверджені Держнаглядохоронпраці від 3 серпня 1993 року №73.

Виходячи з цих рекомендацій та враховуючи, що в Україні діє біля 17000 підприємств, служби охорони праці мають бути укомплектовані не менше ніж 17000 осіб із фаховою освітою з охорони праці. Але цього не відбувається, так як підготовка таких спеціалістів вищими учбовими закладами не ведеться. Тому обов’язки інженерів з охорони праці виконують випадкові особи, які не мають відповідної освіти й знань у цій сфері. Наслідками цього протиріччя є надзвичайно високий рівень травматизму та смертельних випадків на підприємствах України.

Потребують спеціалістів з охорони праці і проектні інститути та наукові установи. Оскільки, згідно ст. 21 Закону України “Про охорону праці” “Проектування виробничих об’єктів, розроблення нових технологій, засобів виробництва повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці. Не допускається будівництво, реконструкція, технічне переоснащення виробничих об’єктів … без попередньої експертизи … з охорони праці”.

Запровадження нової системи соціального страхування від нещасних випадків на виробництві сприяло створенню робочих органів Фонду соціального страхування. Уведення в 1995 році у дію Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві…” передбачає укомплектування цих органів страховими експертами, якими відповідно до ст. 23 цього закону можуть бути лише “особи із вищою спеціальною освітою за фахом спеціаліста з охорони праці …”. Того ж рівня спеціалісти мають залучатися до навчально-інформаційних центрів указаного Фонду.

Технологічні процеси, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби тощо допускаються в експлуатацію лише за умови проведення експертизи на відповідність вимогам щодо охорони праці. Експертиза проектної документації щодо охорони праці проводиться згідно з постановою КМУ від 23 червня 1994 року №431. Ця експертиза проводиться в обов’язковому порядку щодо всіх об’єктів будівництва. Проектні організації також зобов’язані здійснювати авторський нагляд за дотриманням проектних рішень із питань охорони праці. Для усіх видів цієї діяльності теж мають залучатися спеціалісти з освітою у сфері охорони праці. Машини, механізми, устаткування тощо, які впроваджуються у виробництво, повинні мати сертифікати, які засвідчують безпеку їх використання. Їх відповідність чинному законодавству та нормативним актам з охорони праці визначається згідно із системою сертифікації продукції УкрСЕПРО. До цієї справи мають бути залучені спеціалісти з охорони праці.

Спеціалісти з охорони праці мають працювати і в державних інспекціях з охорони праці, головною фігурою яких є інспектор з охорони праці.

Таким чином, підготовка фахівців у сфері охорони праці є актуальним та невідкладним загальнодержавним завданням, що має надзвичайне соціально-економічне значення для країни.

З запитаннями можна написати листа на адресу: qwer@kpi.kharkov.ua