Викладання опору матеріалів як фундаментальної інженерної дисципліни було розпочато у ХПТІ (1886 р.) Віктором Львовичем Кирпичовим (1845-1913 рр.) – заслуженим професором, одним з найвидатніших учених-механіків, талановитим педагогом та відомим громадським діячем, ідеологом і організатором вищої технічної школи. В. Л. Кирпичов закінчив Михайлівську артилерійську академію (1868 р.). У 1870–1884 рр. працював у Санкт-Петербурзькому практичному технологічному інституті. У 1885–1898 рр.— засновник і перший директор Харківського практичного технологічного інституту. За словами професора Д.С. Зернова, інженерний світ Росії бачив в ньому вождя. В. Л. Кирпичовим закладені підвалини і традиції системи підготовки інженерів в Україні та роботи всесвітньо відомих технічних шкіл, результати діяльності яких мають виключно велике значення в механіці, машинобудуванні та ін. галузях науки і техніки. В.Л.Кирпичов – це ціла епоха у вітчизняній вищій технічній освіті.

Професор В.Л. Кирпичов вперше опрацював розроблену комплексну систему підготовки спеціалістів в ХПТІ, в якій добивався органічної єдності змісту освіти і програм наукової діяльності. У стінах ХПТІ В.Л. Кирпичов читав основні курси – “Опір матеріалів” і “Графічна статика” з 1886 по 1898 рік. Він розумів, що бурхливий розвиток світової економіки та машинобудування потребує переходу науки механіки (як основи розвитку техніки) у новий період свого розвитку з урахуванням зв’язку основних фундаментальних досягнень, прикладних задач та методів їх розв’язку при проектуванні. Основними напрямами наукової діяльності В.Л. Кирпичова були дослідження з опору матеріалів, будівельної і прикладної механіки, деталей машин, наукових основ міцності машин та конструкцій, теорії механізмів. Він започаткував вчення про подібність, спростив метод розрахунку різноманітних статично невизначених конструкцій.

Уперше в Росії В.Л.Кирпичов видав найповніші курси з опору матеріалів і статики споруд. У цьому курсі дуже вдало поєдналися теоретичні узагальнення з практичними рекомендаціями і прикладами. Цей курс широко розійшовся та отримав загальне визнання серед інженерів і техніків. У Харкові було здійснене перше друкарське видання знаменитого підручника В.Л. Кирпичова. Велику роль відводив В.Л. Кирпичов експериментальним дослідженням. Близько 100 сторінок другої частини підручника присвячене механічним властивостям матеріалів, які використовуються в спорудах і машинах. Ця праця стала настільною книгою багатьох поколінь студентів і інженерів.

У своїй успішній педагогічній та науковій діяльності В.Л.Кирпичов сповідував новий прогресивний принцип поєднання теоретичної підготовки з лабораторними заняттями й виробничою практикою, на той час нетиповий. Він організував найкращу в державі механічну лабораторію, підпорядковану директорові ХПТІ. Найкрупнішим придбанням в перші роки існування механічної лабораторії ХПТІ була горизонтальна універсальна машина Вердера на 100тс та інші випробувальні машини і прилади з Швейцарії, Англії, Німеччини. Під керівництвом В.Л. Кирпичова вона виконувала важливу роль як в проведенні навчального процесу, так і для наукових досліджень і промислових випробувань, коли можна було отримати аргументовані висновки щодо можливостей використання на практиці матеріалів і сировини на замовлення підприємств, організацій і власників, земств, губерній, транспортних установ. В.Л. Кирпичов приймав участь в розслідуванні катастрофи імператорського поїзду в 1888 році біля Харкова.

Механічна лабораторія була пристосована для проведення експериментів з всебічного механічного випробування металів, каміння, цементу і інших будівельних матеріалів. В механічній лабораторії К. О. Зворикін виконав дослідження зусиль і роботи при зніманні стружок, за яке удостоївся премії Російського технічного товариства (РТТ). В 1896 р. В.Л. Кирпичов, виступаючи з доповіддю “Експериментальна механіка та механічні лабораторії у вищих спеціальних школах”, обґрунтував необхідність введення у вищих навчальних закладах для механічних спеціальностей систематичного викладання експериментальних методів дослідження матеріалів і машин, а також не менш як дворічне вивчення спеціальних методів експериментальної механіки в спеціалізованих механічних лабораторіях. У міру розвитку інституту встало питання про подальше розширення приміщень у тому числі і для механічної лабораторії. В 1897 році в Навчальному комітеті ХПТІ це питання було розглянуто.

Випускник Харківського практичного технологічного інституту 1891 року Циглер М. К. працював лаборантом при механічній лабораторії. У подальшому Циглер М. К. був професором Варшавського політехнічного інституту та С.-Петербурзького університету, займався розробкою положення, планів та програм при створенні Московської гірничої академії.

Випускник Харківського практичного технологічного інституту І. І. Бобариков з 1894 року проводив практичні і лабораторні заняття разом з В. Л. Кирпичовим в механічній лабораторії. У подальшому І. І. Бобариков – професор, декан механічного і інженерно-будівельного відділень, директор Томського технологічного інституту (1916–1919 рр.), проректор з навчальної роботи Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова, Заслужений діяч науки і техніки СРСР. Механічній лабораторії Національного дослідного Томського політехнічного університету – найстарішого технічного вузу в азіатській частині Росії було присвоєне ім’я І. І. Бобарикова.

„Батько російських інженерів” В.Л. Кирпичов був засновником і головою Південноросійського товариства технологів (ПТТ), почесним членом РТТ, Політехнічного товариства при Московському технічному училищі, почесним членом першого з’їзду російських діячів по металургії, машинобудуванню і гірській справі, головою другого з’їзду. В.Л. Кирпичов був товаришем (заступником) голови Харківського математичного товариства (ХМТ), яке було визнано центром математичних досліджень в Україні. Ця посаду після нього перейшла до майбутнього академіка О.М. Ляпунова. У 1893 році В.Л. Кирпичов відряджався експертом та секретарем комісії по машинобудуванню на Всесвітню промислову виставку в Чикаго.

В. Л. Кирпичов був у 1898–1902 рр. фундатором і першим директором Київського політехнічного інститутів(КПІ), у 1903–1913 рр.— головою будівельної комісії та професором Санкт-Петербурзького політехнічного інституту. В. Л. Кирпичовим закладені підвалини і традиції системи підготовки інженерів в Україні та роботи всесвітньо відомих технічних шкіл, результати діяльності яких мають виключно велике значення в механіці, машинобудуванні та ін. галузях науки і техніки. Серед них Київська наукова школа механіків в галузі динамічної та статичної міцності деталей машин і елементів конструкцій та Петербурзька школа механіків. В число його учнів входили майбутні академіки Б.Г. Гальоркін, С.П.Тимошенко, М.М. Давиденков, О. М. Динник, М.В. Кирпичов, К.К. Симінський, Я.М. Хлитчієв та інш..
У стінах ХПТІ працював Харлампій Сергійович Головін, видатний російський інженер і вчений у галузі будівельної механіки і теорії пружності. У 1888 році Х.С. Головіним був прочитаний курс «Будівельна механіка». X.С. Головін уперше розв’язав задачу про міцність кривих стержнів. У 1892-1902 роках X.С. Головін був директор Санкт-Петербурзького технологічного інституту(СПТІ).

Після В.Л. Кирпичова директором інституту, який в зв’язку з поглибленням теоретичної освіти був перейменований у Харківський технологічний інститут (ХТІ), був Дмитро Степанович Зернов – видний фахівець з прикладної механіки, учень В.Л. Кирпичова в СПТІ. Курс опору матеріалів Д.С. Зернов читав з 1898 року по грудень 1902 року. Д.С. Зернов написав курс “Опір матеріалів”, літографоване видання цього курсу виходило в Харкові двічі в 1900 і 1902 роках. Пізніше цей курс вийшов у виданні друкарні в Петербурзі в 1914 році і називався “Теорія опору матеріалів”. .Д.С. Зернов був головою ПТТ. Він завідував механічною лабораторією, в якій проводились дослідження зразків металу на розрив різних видів заліза і червоної міді, властивостей каміння для залізниць, можливостей його використання для споруд, цегли  на визначення сили опору на роздрібнення. У 1901 році особлива комісія з професорів і викладачів інституту під головуванням директора Д.С. Зернова розробила проект інженерно-механічного корпусу для ряду лабораторій: механічної, гідравлічної і по випробуванню частин машин. До 1904 року був складений проект будівлі і влітку 1904 року відбулася закладка нової будівлі. У 1902-1922 роках Д.С. Зернов був директором СПТІ.

Голова групи технічної механіки АН СРСР і директор Інституту механіки АН СРСР Б.Г. Гальоркін назвав в числі найбільш видатних вчених, працювавших в галузі будівельної механіки В.Л. Кирпичова, Х.С. Головіна, Д.С. Зернова, «сыгравших огромную роль в подготовке инженеров».

Учень В.Л. Кирпичова та Д.С. Зернова професор М.А. Воропаєв, випускник ХТІ 1901 р., очолював з 1911 по 1913 рр. кафедру опору матеріалів КПІ та провів різноманітні дослідження втоми чавунів вперше у світі. Послідовником М.А. Воропаєва на кафедрі опору матеріалів КПІ був К.К. Симінський, у подальшому академік АН УРСР та директор Інституту технічної механіки АН УРСР.

У 1901 році особлива комісія з професорів і викладачів інституту під головуванням директора Д.С. Зернова розробила проект інженерно-механічного корпусу для ряду лабораторій: механічної, гідравлічної і по випробуванню частин машин. До 1904 року був складений проект будівлі і влітку 1904 року відбулася закладка нової будівлі.
У Харківському Технологічному Інституті розпочав у 1901 році науково-педагогічну діяльність Г.Ф.Проскура, учень М.Є. Жуковського та Д.С. Зернова. Він проводив практичні і лабораторні заняття з опору матеріалів. В подальшому Г.Ф.Проскура став видатним вченим-гідромеханіком, засновником кафедри гідромеханіки та авіації у Харківському Технологічному Інституті; деканом механічного факультету ХТІ (з 1927 р.), дійсним членом Академії Наук Української РСР (з 1929 р.), заслуженим діячем науки і техніки Української РСР (з 1944 р.), лауреатом Державної премії. На знак визнання його видатних наукових досягнень АН України започаткувала почесну нагороду – премію АН України ім. Г. Ф. Проскури.

Володимир Андрійович Стєклов в 1893 – 1905 роках читав курс теоретичної механіки в Харківському технологічному інституті. Крім того, він також читав ще лекції з опору матеріалів та теорії пружності. В 1921 році академік В.А. Стєклов створив фізико-математичний інститут.

Курс «Графічна статика» після проф. В.Л. Кирпичова з 1898 по 1905 роки і курс «Будівельна механіка» після проф. Х.С. Головіна з 1895 по 1905 роки читав професор, помічник директора ХТІ Олексій Іванович Предтеченський, відомий фахівець з будівельної механіки. З 1903 по1905 роки курс «Опір матеріалів» читав професор Олександр Митрофанович Соломко. З 1903 по 1917 роки він працював у галузі прикладної механіки та підйомно-транспортних машин. З 1905 до 20-х років курс «Графічна статика» читав професор Михайло Авксентьєвич Воскресенській. Секретар навчального комітету ХТІ В. А. Немолодишев читав курси «Графічна статика» та «Будівельна механіка». У подальшому він став директором Київської першої гімназії.

Механічною лабораторією завідували в 1903 році проф. О.М. Соломко, з 1904 по 1906 рік та з 1924 по 1928 рік – Я.В. Столяров, випускник ХТІ (1902 р.). По своїй оснащеності механічна лабораторія вважалася в інституті найкращою. Дослідження були спрямовані на вивчення міцності будівель і машин, особлива увага приділялася проблемам будівельної механіки; здійснювалися дослідження основних характеристик міцності будівельних матеріалів. Результати науково-дослідної роботи співробітники ХТІ оприлюднювали через різноманітні видання та використовували у своїй викладацькій діяльності. Помічник директора ХТІ (1910–1911 рр.), заслужений професор, декан інженерно-будівельного факультету ХТІ Я.В. Столяров з 1905 року читав курси «Опір матеріалів», з методів механічного випробування металів, каміння, цементу і інших будівельних матеріалів та вперше – залізобетону. Підручники Я.В. Столярова «Опір матеріалів» видавалися в Харкові в 1907 і 1918 роках. За порівняно короткий час склав кваліфіковану і якісну систему викладання прикладної механіки, підготував оригінальні підручники, розробив вчення про структуру і класифікацію механізмів машин.

З 1906 по 1923 роки курси «Опір матеріалів», «Методи механічних випробувань» і «Будівельна механіка» читав відомий фахівець, професор Володимир Матвєєвич Серебровський. Підручники В.М. Серебровського «Опір матеріалів» видавалися в Харкові в 1907, 1911, 1913, 1914 і 1918 роках; «Підпірні стінки» – в 1924 і 1926 роках; „Будівельна механіка: статика конструкцій” – в 1927 році. У цих підручниках висвітлювались новітні методи розрахунку при проектуванні. Заслужений професор ХТІ В.М. Серебровський завідував механічною лабораторією з 1906 по 1923 рік. Головна увага приділялася характеристикам міцності різних типів будівельних матеріалів, створенню інженерних методів розрахунку міцності конструкцій. У 1907 році інженерно-механічний корпус був закінчений і механічна лабораторія була переведена в нижній поверх нового корпуса.

Механічною лабораторією у 1911 році завідував випускник ХТІ (1891 р.), професор Г.Ф. Бураков, у подальшому ректор ХТІ.
З 1921 року курси «Опір матеріалів» і «Будівельна механіка (статика споруд)» читав професор Олександр Семенович Іловайський, відомий фахівець у області будівельної механіки стрижневих систем, сипких тіл і гідротехніки. Іловайський завідував механічною лабораторією з 1923 по 1924 роки. З 1930 року він став завідувачем кафедри «Будівельна механіка» Харківського інженерно-будівельного інституту (ХІБІ), доктором технічних наук, Заслуженим діячем науки і техніки України. Випускник ХТІ Сартіні Н. К. читав курс будівельної механіки ХТІ у 1921–1927 рр. У подальшому став завідуючим кафедрою Харківського інституту народного господарства та першим завідуючим робочого факультету ХІБІ.

Гольман П. Б. у 1926–1927 рр. читав курси лекцій з опору матеріалів та теорії пружності. У подальшому став деканом механіко-машинобудівного факультету Уральського державного університету. З 1928 по 1930 роки механічною лабораторією завідував видний фахівець у області випробування матеріалів, заслужений професор, декан інженерно-будівельного факультету Микола Матвєєвич Абрамов, який раніше працював ректором Донського політехнічного інституту (нині Південноросійський державний технічний університет).

У 1929 р. ХТІ було перетворено у ХПІ. Але вже з початку 1930 р. з ХПІ було виділено п’ять вищих навчальних закладів: механіко-машинобудівний (ХММІ), хіміко-технологічний(ХХТІ), електротехнічний (ХЕТІ), авіаційний інститути, ХІБІ. У квітні 1930 року, в інституті був створений фізико-механічний факультет, у повоєнні роки названий інженерно-фізичним. Першим його деканом став І. В. Обреїмов, перший директор Українського фізико-технічного інституту (УФТІ), створеного фактично на території ХТІ. Професор І. В. Обреїмов, у подальшому академік АН СРСР та лауреат Сталінської премії, публікує роботу по дослідженню міцності слюди. Ця робота була представлена в журнал П.Л.Капицею. Важливість роботи І.В. Обреїмова, яка часто цитується в сучасній світовій науковій літературі заключається в тому, що він построїв теорію росту тріщини, яка базується на методах опору матеріалів (теорії згину балки).

У ХММІ кафедрою опору матеріалів завідував з 1931 по 1950 роки – доктор технічних наук Веніамін Ізраїлович Блох. Професор В.І. Блох був одним з перших деканів фізико-механічного факультету. Він читав курси “Опір матеріалів” і “Теорія пружності”. Йому належить цілий ряд оригінальних робіт по дослідженню загальних рішень просторової задачі теорії пружності, застосуванню функцій напруг в теорії пружності, по теорії товстих плит. Під керівництвом В.І. Блоха на кафедрі і в лабораторії механічних випробувань матеріалів розроблені і виготовлені різні установки і прилади: установка по дослідженню напруг і деформації при крученні стрижня методом мембранної аналогії, компаратор і поворотний настановний круг для дослідження напружень поляризаційно-оптичним методом, прилади для вимірювання малих деформацій, а також різні демонстраційні прибори. В.І. Блох є автором великої монографії “Теорія пружності”. У ХЕТІ кафедрою опору матеріалів завідував доцент Андрій Володимирович Родкевич. У ХХТІ кафедрою технічної механіки, де читали курс “Опір матеріалів”, завідував доцент Іван Дмитрович Єлисеєв.

Механічна лабораторія кафедри опору матеріалів стала центральною станцією з випробування матеріалів та проблем машинобудування і обслуговувала Україну та деякі інші республіки СРСР. Завідували механічною лабораторією з 1930 по 1931 рік інженер М.Я. Латаш, з 1931 по 1934 рік – інженер А.М. Василенко, з 1934 по 1941 рік –доц. А.С. Вольмір, згодом доктор технічних наук, професор Військово-повітряної Академії ім. проф. М.Є. Жуковського, видатний учений у області пластин і оболонок, заслужений діяч науки та техніки. У механічній лабораторії працював випускник ХТІ 1926 року Борис Григорович Скрамтаєв, згодом Голова технічної ради Наркомбуду СРСР та заступник міністра промисловості будівельних матеріалів СРСР, Лауреат Державної премії СРСР.

В період Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 р. р. інженерно-механічний корпус був зруйнований і лабораторія зазнала значних пошкоджень. Безпосередньо після початку війни викладацький і лаборантський склад кафедри вели підготовку до евакуації. Були розібрані майже всі випробувальні машини, але евакуювати устаткування не вдалося. Після окупації міста інженерно-механічний корпус був зайнятий військовою частиною німців аж до 1943 року. Гітлерівці проводили роботи, використовуючи аеродинамічну трубу, яка проходила по другому поверху інженерно-механічного корпусу. Корпус був зруйнований фашистами після першого відходу з м. Харкова в 1943 р. Після звільнення м. Харкова почалося відновлення механічної лабораторії. Не дивлячись на те, що основна частина лабораторії (великий зал) була зруйнована, заняття із студентами проводилися в інших приміщеннях 1-го поверху корпусу (проводилися випробування на твердість, працювала поляризаційно-оптична установка Кирпичова – Зайцева та ін.). Відновлювальні роботи повністю були закінчені до 1950 р. У післявоєнний час на напрями наукових досліджень, які виконувалися на кафедрі, істотний вплив зробили наукові інтереси професора В.І. Блоха.

У 1950 році на базі ХММІ, ХЕТІ і ХХТІ та Харківського інституту інженерів цементної промисловості був створений Політехнічний інститут, в якому з 1950 по 1976 роки кафедру опору матеріалів очолював доцент Ковальов Костянтин Васильович. Ковальов К.В. з 1927 по 1930 рр. навчався на інженерно – будівельному факультеті Харківського технологічного інституту. Після закінчення ХІБІ Ковальов К.В. був першобудівником “Азовсталі”, працював доцентом кафедри «Будівельна механіка», був деканом факультетів ( санітарно – технічного та промислового будівництва), заступником директора Харківського інституту інженерів цементної промисловості. За участь в Великій Вітчизняній війні Ковальов К.В був нагороджений багатьма урядовими орденами та медалями.

Кафедра опору матеріалів відносилася до машинобудівного факультету. Опір матеріалів був фундаментальною дисципліною загально інженерної освіти вищих технічних шкіл світу, що встановлювала зв’язок між теоретичними науковими дисциплінами і прикладними задачами та методами їхнього розв’язку, котрі виникали при проектуванні машин і механізмів. Наукова робота на кафедрі опору матеріалів продовжувалася в декількох напрямах як експериментального, так і розрахунково-теоретичного характеру. Ковальов К.В виявив себе висококваліфікованим фахівцем та педагогом, вмілим вихователем наукової та студентської молоді. Ковальов К.В здійснював координацію організаційної та навчально-методичної роботи.
У 1947 році в стінах ХММІ була захищена кандидатська дисертація М. І. Плюксне: “Розрахунок на міцність валів з пазом шпони”. У роботі разом з розрахунковими був використаний експериментальний метод плівкової аналогії. М.Г. Пінській в роботі “Вигин моментними зусиллями тонких пластин з криволінійними шайбами” застосував теорію функцій комплексного і конформні перетворення, результати розрахунків перевірялися експериментально, дисертація захищена в ХММІ в 1949 році.

Після 1950 року, коли знов був відновлений політехнічний інститут, наукова робота на кафедрі опору матеріалів продовжувалася в декількох напрямах як експериментального, так і розрахунково-теоретичного характеру. Зокрема, в роботах доц. Ковальова К.В. розвивався метод розрахунку конструкцій за допомогою моделей (метод вимушених переміщень), який використовувався для плоских і просторових тонкостінних конструкцій, а також в розрахунках комбінованих і стрижньових систем (пластини, оболонки). У 1958 році Сумцов В.С. захистив дисертацію “Дослідження напруженого стану циліндра кінцевої довжини і кільця при несиметричній деформації”. Для вирішення тривісної задачі складові вектора переміщень були представлені через три гармонійні функції, що містять функції Бесселя і Макдональда, тригонометричні функції і поліноми різних ступенів. У роботі використаний поляризаційно-оптичний метод для двовісної задачі.

В 1958 році Харківський Політехнічний інститут відвідав основоположник прикладної механіки суцільних середовищ, один із організаторів і перших академіків Української Академії Наук С. П. Тимошенко. С. П. Тимошенко – один з найкращих учнів В.Л. Кирпичова та послідовник проф. В.М. Серебровського у КПІ. На кафедрі опору матеріалів працювала поляризаційно-оптична установка Кирпичова – Зайцева, з якої починалась діяльність С. П. Тимошенко, як наукового консультанта відомої фірми “Вестінгауз” (Westinghouse Electric Corporation, East Pittsburg). Після цієї подорожі в СРСР С. П. Тимошенко написав книгу споминів “Як я пам’ятаю”. Ім’я С. П. Тимошенко присвоєно лабораторії механіки Стенфордського університету, Інституту механіки НАН України.

Наукові дослідження завжди виконували важливу роль в діяльності співробітників кафедри опору матеріалів, які розробляли експериментально-теоретичні підходи до вирішення задач та інженерні методи розрахунку на міцність, жорсткість і стійкість елементів конструкцій, машин і споруд. У 60 – х роках були виконані і захищені дисертаційні роботи В.С. Покко і А.Т. Глушковим. У 1965 році виконав і захистив кандидатську дисертацію громадянин Демократичної Республіки В’єтнам аспірант Ле Конг Чунг. Його робота була присвячена розрахунку кругового кільця на пружній основі. У роботі В.Н. Шаповалова “Деякі задачі термопружності для плоских багато зв’язкових областей”(захищена в 1971 році) був використаний апарат функцій комплексної змінної і метод фотопружності.

В.Л. Хавін в своїй роботі “Застосування градієнтних методів для оптимізації роторів, дисків і інших конструктивних елементів турбомашин” застосував комплексний градієнтний алгоритм, в якому залежно від конкретної розрахункової ситуації (якщо задані форма і вага об’єкту, то необхідно знайти власні частоти і навпаки) використовувався чисельний експеримент. Робота, яка була в цьому напрямку однією з перших, захищена в 1975 році під керівництвом професора Богомолова С. І., у подальшому заслуженого діяча науки і техніки України, двічі лауреата Державної премії України за роботи по розрахунку та оптимізації турбомашин. У роботі Ю.А. Ярошка: “Динаміка і надійність фрикційних запобіжних муфт силових передач” був запропонований метод вірогідності прогнозування надійності муфт, експеримент проводився на натурі і дав дані по інтенсивності зношування. Захист відбувся в 1975 році.

Окрім наукових робіт викладацького складу кафедри слід зазначити роботи старших наукових співробітників науково-дослідної групи кафедри опору матеріалів А.І. Стрельченко і В.А. Смелянського. Робота А.І. Стрельченко: “Визначення власних чисел і власних функцій оператора Лапласа в областях складної форми” присвячена розробці наближених методів рішення краєвих задач. Показано, що на основі методу R – функцій можна будувати системи функцій, що задовольняють необхідним граничним умовам і повні в енергетичних просторах краєвих задач, досліджені питання точності рішень. Робота захищена в 1971 році. В.А. Смелянській захистив дисертацію: “Експериментальне дослідження оболонкових конструкцій при нестаціонарних навантаженнях” в 1973 році. Робота виконана на підставі розробленої автором методики нестаціонарного дослідження високошвидкісних процесів деформування за допомогою оригінального схемного рішення реєструючого комплексу.

Доцент кафедри опору матеріалів В.П. Гончаров, учень М. І. Плюсне, був деканом машинобудівного факультету з 1973 року та з 1977 р. деканом підготовчого факультету. В.Я. Кравцов в своїй роботі: “Дослідження концентрації напруг циклічно-симетричної плоскої задачі термопружності для багатозв’язкових областей” застосував апарат теорії функцій комплексного змінного і структурний метод з використанням R – функцій. Дисертація захищена в 1976 році.

С 1976 року по 2003 рік завідувачем кафедри опору матеріалів НТУ «ХПІ» був професор НТУ «ХПІ» Вадим Васильович Бортовой (1933-2010 рр.), випускник ХПІ 1957 р. Кандидат технічних наук, Лауреат Державної премії України за оптимальне проектування турбокомпресорних машин, Академік Інженерної академії України. В.В. Бортовой – фахівець у області нелінійної механіки, теорії повзучості і стійкості конструкцій. За роботу в першому студентському загоні на цілині В.В. Бортовой був нагороджений урядовою медаллю. З 1965 р. В.В. Бортовой працював на кафедрі Динаміки і міцності машин ХПІ старшим викладачем, а після захисту дисертації – доцентом. У різні роки його обирали головою профспілкового комітету; вченим секретарем вченої Ради ХПІ. В.В. Бортовой працював деканом факультету підвищення кваліфікації викладачів середніх спеціальних учбових закладів України. З 1975 р. до 1979 р. В.В. Бортовой читав курс теорії пластичності і повзучості для студентів динаміки і міцності машин. Вперше в лекційному курсі В.В. Бортовой став викладати студентам теорії анізотропної пластичності і повзучості, що лише зароджувалися у той час, без яких сьогодні неможливо обійтися в цій області науки.
У 1976 р. М.Ф. Семко, ректор Харківського політехнічного інституту, запропонував включити в структуру Інженерно-фізичного факультету кафедру опору матеріалів, що дістало схвалення на вчених Радах факультету і інституту. З того часу В.В. Бортовой читав лекції з опору матеріалів, керував курсовими і дипломними роботами студентів спеціальності динаміки і міцності машин, готував аспірантів. Їм опубліковано більше 80 наукової статі, 2 монографії, які були написані спільно з Академіком А.Н. Подгорним і професором В.Д. Коломаком. Під керівництвом професора В.В. Бортового була захищена кандидатська дисертація Д.В. Лавінськім. Вiн був спiвголовою та членом Оргкомiтету багатьох наукових конференцiй.

В.В.Бортовой iнiцiював постановки та виконання важливих досліджень, якi були присвячені розробці оптимальних конструкційних рішень спеціалізованих приладів для дослідження матеріалів в відкритому космосі, обладнання орбітальних космічних станцій. Протягом 1984–1989 рр. кафедра під керівництвом В.В.Бортового взяла участь у реалізації комплексної програми за Постановою Кабінету міністрів СРСР і Академії наук СРСР для НВО «Енергія». Робота виконувалася спільно з кафедрою фізики металів та напівпровідників і кафедрою інформаційно – вимірювальної техніки і систем ХПІ. Весь комплекс робот мав назву «Мікродеформатор». Роботи були пов’язані з оцінкою металофізичних і деформаційних властивостей матеріалів в екстремальних умовах космічного простору.

Ці дослідження були реалізовані у вигляді апаратури та конструкцій, яки з успіхом застосовуються на космічних орбітальних станціях довгострокового використання: унікальний мікродеформатор для автоматизованих випробувань матеріалів в відкритому космосі, що пройшов успішну експлуатацію на космічній станції «Салют-7» у 1986 р. Унікальна «розгортаєма» стрижньова космічна конструкція з оптимальними жорсткістно – ваговими характеристиками, що пройшла успішну експлуатацію на космічній станції «Мир» у 1995-2001 рр., була створена разом з співробітниками Інституту проблем машинобудування під керівництвом Академіка А.Н. Подгорного. За результатами роботи було отримано 3 авторських свідоцтва СРСР.

Кафедра зробила свій внесок у міжнародні зусилля по проведенню технологічних експериментів в космосі, що є необхідною умовою розвитку ракетно-космічного потенціалу, та сприяло зміцненню авторитету і положення України в міжнародних космічних програмах, а також на ринку космічних досліджень. За високі досягнення в науковій діяльності В.В.Бортового нагороджено багатьма нагородами: золотою медаллю ВДНГ СРСР, золотою медаллю імені С.П.Корольова, золотою медаллю Інженерної академії України.

У той час на кафедрі працювало 17 викладачів в т.ч. доценти: к.т.н.. Бортовой В.В., Гарев О.Л., Коломак В.Д., Кравцов В.Я., Лавінський В.І., Панченко П.П., Пінський М.Г., Сумцов В.С., Хавін В.Л., Шаповалов В., Ярошок Ю.А., асистенти: Евстратова Т.Л., Конкин В.Н., Інгульцов С.В., Пісарева І.П. Кафедра була опорною кафедрою Міністерства освіти України і здійснювала координацію організаційної та навчально-методичної роботи у вузах та технікумах. На її базі проводилися республіканські наради та семінари по учбово методичній роботі. У 1979 році В.Д. Коломак захистив дисертаційну роботу: “Дослідження повзучості гнучких пологих оболонок обертання”. У цій роботі був застосований варіаційний підхід з використанням методу Рітца і крокової процедури. Експеримент проведений на спеціально створеній установці.
Питанню оптимізації елементів конструкцій була присвячена робота О.Л. Гарева: “Оптимізація круглих пластин по спектру власних частот і характеристикам напружено-деформованого стану”. У ній разом із задачею оптимізації об’єкту по власних частотах (на основі принципу максимуму Понтрягіна) розглядалася задача міцності при статистичному навантаженні. Захист роботи відбувся в 1980 році. У 1981 році С.В. Інгульцов захистив дисертаційну роботу: “Власні і вимушені коливання розгалужених трубопроводів систем енергетичних установок”. У роботі автор застосував метод кінцевих елементів.

У дисертаційній роботі Т.Л. Евстратової: “Вдосконалення конструкцій робочих деталей штампів для холодного видавлювання” був застосований експериментально-аналітичний метод дослідження напружено-деформованого стану деталей штампів, широко використовувався метод фотопружності. Робота захищена в 1983 році. У 1984 році В.Н. Конкін захистив дисертаційну роботу “Повзучість підкріплених тонкостінних елементів машинобудівних конструкцій”, в якій на основі інкрементального варіанту теорії оболонок і пластин розробив методи розрахунку нелінійної деформації двовимірних тонкостінних елементів конструкцій, несучих підкріплення у вигляді ребер жорсткості.

У 80 – х роках в рамках цільової комплексної термоядерної програмі колишнього СРСР проводилися дослідження електромагнітних систем токамаків та торсатронів в сумісних ХПІ і ННЦ «ХФТІ» науково-дослідних роботах за темами: “Дослідження напружено-деформованого стану електромагнітної системи, вакуумної камери і першої стінки токамака ТБ-0” (1979-1980 рр.), “Дослідження напружено-деформованого стану основних вузлів магнітних систем торсатронів” (1983-1985 рр.) та ін. Ці науково-прикладні роботи по дослідженню механічних і теплових процесів в електрофізичних установках для створення нових джерел енергії за проектами Українського фізико-технічного інституту АН України проводилися на кафедрі науковою групою, до якої входили В.Л. Хавін, В. І. Лавінський та ін.. Проведено аналіз одержаних закономірностей міцності і жорсткості електромагнітних систем. Були виконані розрахунки складних електромеханічних систем для торсатрона «Ураган – М», Токамака ТБ-0 і перспективної серії міжнародного Токамака «ІНТОР». Експерименти виконувалися у взаємодії з Національним науковим центром «ХФТІ» НАНУ.

Обраний напрямок досліджень збігався з держбюджетними науково-дослідними роботами, що були виконані на кафедрі за координаційним планом міжвузівської програми Міністерства освіти і науки України “Створення теорії, методів математичного моделювання та чисельного аналізу процесів деформування твердих тіл та складних механічних систем” за темами: “Розробка методів чисельного аналізу міцності, стійкості і коливань елементів конструкцій космічних платформ в умовах інтенсивних термосилових впливів” (1991-1996р.р.), “Розробка наукових основ розрахунку та оптимізації систем, що пристосовуються до умов навантаження або навколишнього середовища, що змінюється” (1997-1999рр.).

При виконані в ІМІС НАНУ держбюджетної теми Міністерства ВПК і конверсії України: “Розробка системи аналізу працездатності, довговічності і матеріалоємності машинобудівних конструкцій з урахуванням контактної взаємодії їх елементів” на кафедрі проводилися дослідження контактної взаємодії об’ємних структурно зв’язаних механічних систем (1995-1998 рр.). Теоретичні, експериментальні і числові результати, які були отримані, використано при виконанні держбюджетних тем за державними програмами в НТУ “ХПІ”, впроваджено шляхом передачі теоретичних розробок або числових даних і рекомендацій, згідно із науково-технічними договорами з підприємствами та установами, та застосовуються в практиці проектування на ДП “Завод ім. Малишева”, у Національному науковому центрі “Харківський фізико-технічний інститут” НАН України, Інституті машин і систем НАН України (м. Харків), Інституті імпульсних процесів і технологій НАН України (м. Миколаїв). Було вирішено комплекс складних проблем проектування нової енергетичної і транспортної техніки.

У 1993 році на кафедрі опору матеріалів починає працювати професор Едуард Альфредович Сімсон – відомий учений у області оптимального проектування, автор 2 монографій і більше 200 наукових робіт у області оптимізації, академік Інженерної академії України, доктор технічних наук, професор, науковий керівник науково-дослідної лабораторії в університеті. Під його керівництвом успішно захистили кандидатські дисертації 5 співробітників. Був радником при Кабінеті міністрів України і Харківської обласної адміністрації по інноваційному розвитку, займався проблемами інвестицій і реструктуризації промисловості. Член спеціалізованих Рад із захисту докторських дисертацій в НТУ «ХПІ» та ІПМаш НАН України.

Професіональна діяльність Сімсона Е.А. включає як науково-дослідницьку, педагогічну, інноваційну, інвестиційну та промислову діяльність, так і професійне консультування органів державної влади, фінансових та промислових компаній.

У 1993 р. він створив одну з перших в Україні консалтингових фірм АТ “Українські інформаційні системи”, якою було здійснено більше 30 проектів міжнародного, національного та регіонального рівня, в тому числі українсько-американський проект «Харківська ініціатива», українсько-російський економічний бізнес-форум за участю Президентів України та Росії та цілої низки інвестиційних форумів, присвячених проблемам функціонуванню ВЕЗ та ТПР, а також інноваційному розвитку міста та регіону. Сімсон Е.А. був одним з авторів Закону про управління об’єктами державної власності, який розроблявся під егідою Національного Агентства по управлінню державними корпоративними правами.

Сімсон Е.А. є одним з розробників інноваційної моделі розвитку Харківської області, механізмів комерціалізації сфери інтелектуального виробництва і залучення інвестицій в «нову економіку» України та регіону, одним з ініціаторів та головних організаторів багатьох наукових конференцій АН СРСР, НАН України, РАН, ASME, USAID, IHK, найбільшої українсько-американської ділової конференції в галузі енергетики, українсько-баварської зустрічі ділових кіл, міжнародної конференції з проблем функціонування СЕЗ, першої конференції в галузі високих інформаційних технологій ISTA’2001.

Співробітники кафедри на чолі з проф. Сімсоном Е. А. приймали активну участь у науково-дослідній діяльності по рішенню задач аналізу працездатності, довговічності, матеріаломісткості машинобудівних конструкцій та оптимального проектування уніфікованих турбокомпресорних машин. Розроблений комплекс термогазодинамічних, міцносних, динамічних, технологічних моделей і співвідношень оптимальностіі, реалізований в САОПР оптимального проектування дозволив забезпечити створення технічної документації, почати серійний випуск нових вітчизняних конкурентоспроможних на світовому ринку турбокомпресорів для ДВЗ, газоперекачувальних агрегатів в нафтохімічній промисловості. Ці роботи виконувались у постійному співробітництві з В. М. Лук’яненко, випускником ХПІ 1961р., міністром хімічного та нафтового машинобудування СРСР, головою правління СМНВО ім. Фрунзе. На компресорних станціях працює більш ніж півтори тисячі газоперекачувальних агрегатів (ГПА) з газотурбіним приводом, виготовлених на СМНВО ім. Фрунзе. Більш 70 процентів устаткування, яке виробляється СМНВО ім. Фрунзе та експортується в країни СНД, Європи, Азії, Америки, Ближнього Сходу. В країнах СНД – 85% газопроводіів оснащені технікою, що створена в АТ “СМНВО ім. М. В. Фрунзе”.

Розробки Сімсона Е.А. та к.т.н., ст. наук. співробітником Назаренко С.О. використовувались для проектуванні дизелів танкових двигунів, які на міжнародній виставці військової техніки були названі дизелями XXI сторіччя. Розробки даної групи авторів використовувались в танковій промисловості, зокрема для виготовлення дизелів 5ТДФ, 6ТД1, 6ТД2. Співробітниками кафедри на чолі з проф. Сімсоном Е. А., проводилися роботи по покращенню акустичних даних важливих елементів підводних човнів. Акустичні дані «Баракуди», яку було створено під керівництвом М. Й. Кваші, випускника ХПІ 1953 р., Героя Російської Федерації, генерального директора і генерального конструктора ВАТ «Центральне конструкторське бюро «Лазурит», вперше в СРСР зрівнялися з американськими аналогами, що дозволило усунути один з головних недоліків радянських атомоходів — високу гучність, за яку американці дали їм образливе прізвисько « корови, що ревуть».

На сумісному засіданні кафедри “Опір матеріалів та кафедри “Динаміка та міцність машин”” 18 березня 1997 року на здобуття Державної премії України за 1997 рік в галузі науки та техніки була висунена робота “Розробка теоретичних основ автоматизованого оптимального проектування конструкцій машин та приладів, створення на цій базі зразків сучасної техніки з освоєнням серійного вітчизняного виробництва нового покоління конкурентноспроможних турбокомпресорних систем” Було рекомендовано Вченій Раді ХДПУ затвердити в якості співавторів роботи, яка висувається на здобуття Державної премії Украіни, доц. Бортового В. В., проф. Сімсона Е. А., проф. Богомолова С. І., а також проф. Гриньова В. Б, радника Президента України.

На засіданні Вченої ради Харківського Державного політехнічного університету (протокол № 3 від 21 березня 1997 р.) був затверджений авторський колектив роботи. Визнанням їх досягнень була Державна премія України у галузі науки і техніки за 1997 рік. Робота, за яку В.В. Бортовому та Е.А. Сімсону у складі групи авторів було присуджено звання Лауреатів Державної премії України, являла собою великий цикл досліджень, які органічно поєднували оригінальні теоретичні розробки в області оптимізації механічних систем, конструкцій машин і приладів, вирішення прикладних проблем створення зразків сучасної техніки з найкращими конструктивними і експлуатаційними характеристиками, освоєння серійного промислового виробництва конкурентоспроможних турбокомпресорів для вітчизняного сільськогосподарського, транспортного і нафто – газо – хімічного машинобудування.

У 1990- 2000 роках склад кафедри істотно кількісно змінився, багато в чому це було пов’язано із специфічними особливостями часу. Було ліквідовано вечірню форму навчання і зроблено перехід до триступінчатої підготовки інженерів – бакалавр, фахівець, магістр. Кафедра виконувала в необхідних обсягах всі види робіт: навчальних, методичних, наукових.

У 2003–2008 р. кафедрою опору матеріалів Інженерно-фізичного факультету завідував Володимир Іванович Лавінський (1951–2008 рр.) – учений-механік, відомий фахівець у галузі методів розрахунку на міцність структурно-зв’язаних елементів конструкцій, методів вирішення задач про взаємодію тіл в полях різної фізичної природи, автор ряду нових рішень для магнітно-імпульсних технологій для формоутворення виробів. Доктор технічних наук, професор В.І. Лавінський був академіком Академії вищої освіти України. З 1968 р. його життя було пов’язане з Харківським політехнічним інститутом, який він закінчив з відзнакою у 1974 р. за фахом «Динаміка та міцність машин». Закінчив аспірантуру та захистив кандидатську дисертацію у 1978 році. Потім працював асистентом, доцентом на кафедрі “Опору матеріалів”. В.І. Лавінський виявив себе висококваліфікованим фахівцем та педагогом, вмілим вихователем наукової та студентської молоді. В.І. Лавінський iнiцiював постановки та виконання важливих досліджень, які були присвячені створенню методів аналізу міцності та коливань структурно зв’язаних механіко – технологічних систем. За його безпосередньою участю були одержані нові фізичні співвідношення в теорії механіки взаємодії структурно зв’язаних механіко-технологічних систем в умовах дії електромагнітних полів стосовно процесів деформування тонкостінних металевих об’єктів. Зафіксовані закономірності магнітно-електромеханічних процесів дозволили сформулювати загальні вимоги для створення сучасних оброблювальних технологій, заснованих на використанні енергії електромагнітних полів в нетрадиційному штампуванні сплавів і металів. Він був співголовою та членом Оргкомітету багатьох наукових конференцій. Протягом багатьох років був членом 3 – х Спеціалізованих рад по захисту докторських дисертацій.

У ці роки на кафедрі велися науково-прикладні роботи з дослідження електрофізичних і теплових процесів в установках з новими нетрадиційними джерелами енергії, які проектуються Українським фізико-технічним інститутом АН України. З самого початку досліджень у галузі створення фізичних установок для альтернативних джерел енергії В.І. Лавінський став учасником, а пізніше і відповідальним виконавцем цілого ряду нових розробок, займаючись як науковими дослідженнями, так і проведенням експериментів. Одержані результати включено у докторську дисертацію В. І. Лавінського, ним здійснено рішення крупної науково-технічної проблеми, виконані розрахунки складних електромеханічних систем для торсатрона «Ураган – М», Токамака ТБ-0 і перспективної серії міжнародного Токомака ІНТОР. Крім того, ним вперше були створені засоби і виконані розрахунки з новітніх галузей в області магнітно-імпульсних технологічних процесів для технологічних операцій формоутворення, вирізки й штампування. Володимир Іванович опублікував понад 100 наукових праць та авторських свідоцтв, видав чотири наукові монографії та навчально-методичні посібники для студентів. Під його керівництвом підготували і успішно захистили кандидатські дисертації С. Зубатий, С. Бондарь.

В.І. Лавінський підготував докторську дисертацію і успішно її захистив в Спеціалізованій Вченій раді з динаміки і міцності машин. У ній В.І. Лавінським дано рішення крупної науково-технічної проблеми, створений єдиний підхід і запропоновані методи розрахунку на міцність і жорсткість для нового класу так званих структурно-зв’язаних механічних систем, експлуатованих при електромагнітній і контактній взаємодії їх елементів. Крім того, їм вперше були створені засоби і виконані розрахунки по новітніх напрямах у області магнітно-імпульсних технологічних процесів для технологічних операцій формоутворення, вирізки і штампування (МІОМ). За ці розробки в 2002 р. ВАК України присудив В.І. Лавінському вчений ступінь доктора технічних наук. У 2003 р. йому привласнене вчене звання професора по кафедрі Опору матеріалів. З 2003 року працював професором кафедри “Опору матеріалів” та керував цією кафедрою до 2008 року.
З 2008 року кафедру очолює к.т.н., професор Валерій Львович Хавін, який почав працювати на кафедрі з 1974 року. З 1971 по 1974гг – аспірант кафедри Динаміки і міцності машин. На кафедрі опору матеріалів він працював асистентом, доцентом, з 2002 року – професор, в 2003 року йому надано звання професор НТУ ХПІ. Його наукові інтереси пов’язані з розробкою моделі методів розрахунку і оптимізації процесів в технологічних системах металообробки для підвищення довговічності інструменту, має 66 наукових і методичних публікацій. Серед них монографія: «Моделювання технологічних процесів механообробки методами штучного інтелекту», 2009р. 10 навчально – методичних посібників, серед них 1 посібник з грифом Міністерства науки і освіти. Є співавтором 8 патентів. Тривалий час працював заступником завідувача кафедри. Читає курс опору матеріалів. Фахівець у області оптимізації механічних систем, має крупні розробки у області розрахунків на міцність електрофізичних установок. Має вагомі успіхи у створенні новітньої техніки та впровадженні у виробництво сучасних наукоємних технологій в якості наукового керівника багатьох держбюджетних та госпдоговірних робіт. Був керівником декількох науково-дослідних робот по дослідженню електромагнітних систем токамаків та торсатронів. Під його керівництвом захищена кандидатська дисертація Автономової Л. В.

Наразі на кафедрі працюють викладачі: Киркач Б.М., к.т.н., професор; Конохов В.І., к.т.н., доцент; Конкін В.М., к.т.н., професор; Погорілов С.Ю., к.т.н., доцент;. На кафедрі працюють наукові співробітники: к.т.н., пров. наук. cпівробітник Автономова Л.В., к.т.н., ст.наук. співробітник Назаренко С.О; к.т.н., ст.наук. співробітник Бондарь С.В., к.т.н., ст.наук. співробітник Ісаков С.М., наук. співробітник Марусенко С.І. та ін.

Прогрес сучасної обчислювальної техніки сприяв посиленню інтеграції комп’ютерних технологій (САЕ – технологій) для симуляції (імітації), інженерного аналізу і оптимізації реальних процесів металообробки, високошвидкісних силових впливів і випробувань. На кафедрі були розроблені математичні моделі і чисельно-аналітичні методи аналізу міцності, жорсткості, динамічних процесів модульних фізично-геометрично нелінійних структурно зв’язаних систем, об’єктів змінної маси, які мають локальні недосконалості в умовах імпульсного, повторного и ультразвукового навантажень з урахуванням контактної взаємодії. Об’єктом дослідження були складені матриці для обробки тиском, лопаткові машини, індукторні системи для магнітно-імпульсної обробки тонкостінних металевих об’єктів, динамічні великогабаритні системи, високочастотні (ультразвукові) системи різного призначення.

Розроблені зв’язані нелінійні моделі, що описують поведінку структурно зв’язаних багатокомпонентних систем при дії зовнішніх зусиль, температурного і електромагнітного полів за наявності контактної взаємодії. Запропоновані нові підходи до вирішення задач аналізу, методи і алгоритми розрахунку параметрів стану структурно зв’язаних систем при дії фізичних полів різної природи з урахуванням нелінійних зв’язків, нелінійних властивостей матеріалів від температури. Розглянуті формулювання вирішуючих рівнянь для нелінійних динамічних процесів та зв’язаної задачі електромеханіки для контактуючих елементів і проведено аналіз для прикладів структурно зв’язаних систем.

Розроблені нові математичні моделі та алгоритми аналізу структурно зв’язаних систем, які відрізняються від раніш відомих своєю комплексністю та врахуванням зв’язаності фізично нелінійних процесів. Розроблені теоретичні основи для формування цільових функціоналів, умов оптимальності, аналізу чутливості і оптимізації для систем підтримки прийняття рішень і оптимального управління процесами в технологічних системах високошвидкісної механообробки.
Розробки кафедри при виконанні багатьох держбюджетних та госпдоговірних робіт дозволили не тільки скоротити строки і підвищити якість розробки нових виробів, але і забезпечити можливість створення конструкцій, які мають принципово нові якісні та техніко-економічні характеристики. Результати науково-дослідних робіт та методичних рекомендацій впроваджені у багатьох галузях промисловості України, країн СНД із значним техніко-економічним ефектом.

Теоретичні та програмні розробки використовуються у навчальному процесі НТУ “ХПІ” у навчальних дисциплінах із опору матеріалів та конструктивної міцності, при виконанні студентами завдань до курсових і дипломних робіт, результатами яких стали доповіді на наукових конференціях, курсові та дипломні роботи, праці, які опубліковані у провідних (фахових) виданнях.

Кафедрою постійно приділяється значна увага залученню студентів до науково-дослідної роботи через гуртки студентського наукового товариства, участь у науково-технічних конференціях та олімпіадах опору матеріалів різних рівнів. Під керівництвом викладачів кафедри організовані університетські олімпіади по опору матеріалів, в яких беруть участь до сотні студентів. Призери цих олімпіад брали участь в регіональних і Всеукраїнських олімпіадах з опору матеріалів. З них 5 студентів в 2001-2011 рр. стали призерами та переможцями. Студенти ставали лауреатами конкурсів та отримали міжнародні премії. Студентка групи І-12Б Зенкевич Ю.А., яку консультували Сімсон Е.А. та Назаренко С.О. при виконанні НДДКР, стала лауреатом Стипендіальної програми “Завтра.UA”(грант Піклувальної ради фонда Пінчука), отримала міжнародну стипендію Леонарда Ейлера (Німеччина).

Сімсон Е.А. свою роботу на посаді професора НТУ «ХПІ» поєднує з роботою на посаді директора по науці та інноваціям АТ «УПЕК», що дозволило створити УНПК «Техноград». Завдяки його ініціативі реалізується стратегія освоєння науково містких промислових продуктів та виведення машинобудівного потенціалу Харкова і області на конкурентний рівень серед світових виробників з високою інтелектуальною складовою. Сімсон Е.А. залучає талановиту молодь до роботи на машинобудівних підприємствах, що дозволяє зберегти унікальний досвід висококваліфікованих інженерних кадрів в умовах нових інформаційних технологій. Під керівництвом Сімсона Е.А. інженерним центром ІГ «УПЕК» проводяться розробки широкого кола фундаментальних та прикладних тем, які безпосередньо зв’язані з розвитком існуючої та удосконаленням перспективної продуктової лінійки підприємств ІГ УПЕК: розробка мультидисциплінарних математичних моделей і методів оптимального проектування принципово нових конструкцій; пошук сучасних термохімічних та механічних процесів обробки з приданням матеріалам заздалегідь завданих екстремальних властивостей покриття; розробка сучасних мехатроних пристроїв та спеціальних електродвигунів; створення адаптивних систем управління шліфувальними верстатами зі зворотнім зв’язком та елементами штучного інтелекту; досліди в області відцентрового литва прокатних валків. Завдяки практичній реалізації результатів дослідницької роботи центру ІГ «УПЕК» інтелектуальний потенціал Харкова реалізується в промисловому успіхові, що дозволяє знизити долю матеріальної та енергетичної складових в продукції машинобудування. Під керівництвом Сімсона Е.А. на підприємствах ІГ «УПЕК» реалізується масштабний проект з автоматизації конструкторсько-проектувальної діяльності інженерних підрозділів, що дозволить суттєво скоротити строки розробки та впровадження нових продуктів. Указом Президента України № 829/2010 від 20.08.10 Сімсону Е.А. присвоєно почесне звання „Заслужений діяч науки та техніки України”.

Духовна спадщина першого директора НТУ „ХПІ”, талановитого інженера і педагога, засновника і голови Південноросійського товариства технологів Віктора Львовича Кирпичова слугує вихованню нових поколінь політехніків. Багато років на базі кафедри «Опір матеріалів» інженерно-фізичного факультету проводиться регіональна науково-технічна конференція “Кирпичевские чтения”
До роботи науково-технічної конференції залучались відомі академіки, провідні доктори наук, професори університету, які очолюють відомі наукові школи та внесли вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної науки, а також науковці з Харківського Національного університету ім. Каразіна, НТУ „Київський політехнічний інститут”, НАКУ „Харківський авіаційний інститут”, Донбаської державної машинобудівної академії, ІПП та ІПМаш НАН України, Інженерної академії України, УЦЗУ, Сумського державного університету; Донецького державного технічного університету, ДП “Завод ім. Малишева”, Національного гірничого університету та ін. Тематика доповідей пов‘язана з пріоритетними напрямками розвитку вітчизняної і світової науки: механіки, фундаментальними проблемами сучасних технологій, технології машинобудування, енергетики та енергозбереження, машинознавства, двигунобудування, турбінобудування, інформаційних технології, тощо.

В рамках конференцій проводяться виставки про життя і діяльність В.Л. Кирпичова, досягнення вчених-політехніків. Були підготовані історичні справки про практичну та суспільну діяльність, наукову спадщину В.Л. Кирпичова; традиціях підготовки спеціалістів, магістрів та фахівців високої кваліфікації в НТУ «ХПІ».
Кафедра «Опір матеріалів» пройшла еволюцію досліджень від експериментальної та будівельної до обчислювальної та комп’ютерної механіки. Традиції наукової діяльності та вивчення механіки, закладені видатними вченими-педагогами, продовжуються та находять втілення в новітніх перспективних напрямках сучасної механіки та технологіях.