Історія кафедри

Історія кафедри фізики нерозривно пов’язана і історією Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут».

16 квітня 1885 р. згідно з Указом імператора Росії Олександра III царський уряд затверджує положення, відповідно до якого почав функціонувати Харківський практичний технологічний інститут (ХПТИ).3 липня 1885 р. директором інституту був призначений відомий російський вчений Віктор Львович Кирпичов. У серпні 1885 р. був проведений перший прийом студентів – 125 чоловіків: 85 – на механічне та 40 – на хімічне відділення. 15 вересня 1885 р. відбулося офіційне відкриття ХПТИ.

Поняття «кафедра» в сучасному розумінні тоді не існувало. За кілька років до 1885 р. був побудований Фізичний корпус (фото), в якому при відкритті інституту розміщувалися: Фізичний кабінет, дві Фізичні лабораторії, велика Фізична аудиторія, механічна майстерня для виготовлення приладів, кімнати для дослідів і квартири для працюючих в цьому корпусі.

У 1885 р. для викладання в інституті курсу фізики на посаду ад’юнкт-професора був запрошений магістр фізики приват-доцент Харківського університету Олександр Костянтинович Погорілко (фото). Фізика вивчалася студентами на 1-му і 2-му курсах, навчальним планом передбачалося 3 години лекцій на тиждень, тобто курс фізики був розрахований приблизно на 200 годин. У курс фізики входили механіка, молекулярно-кінетична теорія і термодинаміка, вчення про звук, рідинах і твердих тілах.

У 1889 р. Навчальний Комітет Інституту приймає рішення розширити курс фізики, ввівши в нього «Загальне вчення про електрику» і «Основи теорії світла» без збільшення загальної кількості годин. Крім того, вводиться для студентів 3-го курсу електротехніка (2 ч. у тиждень) з практичними заняттями (необов’язковими). Так як лекції з фізики та електротехніки «повинні супроводжуватися показом фізичних апаратів і демонструванням значного числа дослідів», проф. А. К. Погорілко клопоче про призначення лаборанта при Фізичному кабінеті. У 1891 р. першим лаборантом став доктор філософії Ерлангенського університету асистент Мюнхенського вищого технічного училища Микола Петрович Клобуків. У цьому ж році А. К. Погорілко видав літографовані курси «з частини загального курсу фізики, теорії електрики і електротехніки». Фізичний кабінет стає центром, куди стягуються бажаючі провести які-небудь дослідження технічний питань.

У 1893 р. при Фізичній лабораторії «для фотометричних і фотографічних робіт влаштовується приміщення», тобто Фотокабінет.

У 1897 р. на 3-му курсі під керівництвом ад’юнкт-професора А. К. Погорілко і лаборантів В. П. Пашкова і В. П. Попова вводяться лабораторні заняття (необов’язкові) з фізики.

У 1898 р. у зв’язку зі збільшенням контингенту (на кожному курсі по 300 студентів), а також наміром зробити роботу студентів в лабораторії обов’язковою, починається будівництво прибудови при Фізичному корпусі (колишній електропрактикум), яке було закінчено в 1902 р.

У 1900 р. призначається другий викладач фізики, кандидат фізико-математичного факультету університету Дмитро Андрійович Кутневич.

У 1901 р. на I курсі були скасовані колоквіуми, а лабораторні роботи з фізики як і раніше не введені в обов’язкову програму, т. к. не створена «належна обстановка для великого числа студентів».

У 1902 р. на посаду професора фізики запрошується екстра-ординарний професор Новоросійського університету Микола Дмитрович Пільчиков (фото). Роки завідування Фізичним кабінетом і лабораторією Н.Д. Пильчикова є найбільш яскравими і плідними в дореволюційний період. Він був видатним вченим зі світовим ім’ям, широко ерудований, прекрасний лектор і блискучий експериментатор. Він першим публічно (7 квітня 1898 р.) продемонстрував радіокерований годинник, макети гармати, семафора, маяка; заснував магнитометеорологічне відділення і метеорологічну станцію в університеті. У 1905 р. з його ініціативи почали видаватися «Вести ХТІ» і «Народна енциклопедія наукових і прикладних знань».

Фізичний кабінет (1905 р.) (фото)

У 1909 р. після трагічної смерті М.Д. Пільчикова, його наступником став викладач П. В. Шепєлєв. За роки його завідування на кафедрі литографированим способом були видані підручники з елементарної фізики і електростатиці, методичні вказівки до лабораторних завдань (вперше), велася науково-дослідницька робота в різних галузях фізики.

У 1912 р. Навчальний Комітет інституту розглянув питання про зміну діючої системи викладання». Була затверджена наступна програма з фізики:

  • 1-й курс: Вступ, фізичні вимірювання, вчення про газах, рідинах та твердих тілах, вчення про теплоту і звуці.
  • 2-й курс: Вчення про світло, електрику, магнетизм і струмі.

Щодо практичних занять з фізики були встановлені наступні положення:

  • Основні прилади повинні скласти предмет першого знайомства.
  • Фізичний практикум визначається в 16 завдань, причому цікавляться і процвітаючим надається будь-яке число завдань понад 16.
  • Фізичний практикум ділиться на 2 частини, відповідно до змісту курсів фізики 1-го і 2-го років. Як основне керівництво рекомендується «Курс Фізики» проф. Зілова, який доповнюється лекційним викладом стосовно до встановленої програмі.

З 1914 по 1916 рік викладання фізики в інституті велося сумісниками. Тимчасово завідував Фізичним кабінетом і лабораторією лаборант А. М. Ільєв. За штатом для нормального перебігу навчального процесу необхідно було 5 викладачів, але не було ні одного штатного викладача. Як ніколи «фізична лабораторія знаходилася в досить незадовільному стані». Назріла необхідність у розширенні Фізичної корпусу. Однак війни, соціальні революції, окупації надовго відсунули здійснення цієї необхідності.

З 1916 р. по 1920 р. завідування Фізичним кабінетом і лабораторією зосереджено в руках доктора філософії Геттінгенського університету ад’юнкт-професора Чеслава Владиславовича Речинського. Незважаючи на важкі часи, в лабораторії поновлюється наукова робота.

У 1917 р. в інституті відкриваються нові спеціалізації, на його території з’являються Жіночий Політехнічний і Ново-Олександрійський сільськогосподарський інститути.

У 1920 р. В інституті наводиться порядок, починають функціонувати три факультети, розробляється документація та проект відкриття електротехнічного факультету. Внаслідок не укомплектованості штатів запроваджується трудова повинність студентів.

З 1921 р. завідує кафедрою професор Михайло Іванович Сахаров. Він і доцент Сергій Васильович Борисоглібський всі свої сили і знання віддають, головним чином, слухачам робітфаку. Створюються Предметні комісії. Комісію з фізики очолює М. І. Сахаров. В його ж руки переходить завідування Фізичним кабінетом і лабораторією. На кафедрі починає оживати наукова робота.

Поль Ланжевен (другий зліва в нижньому ряду) під час відвідування ХЕТІ в 1934 р. Поруч з ним (третій зліва) зав. кафедрою фізики ХЕТІ проф. Сахаров М. І. (фото)

У 1930 р. на базі Харківського технологічного інституту в зв’язку з розвитком вищої школи в СРСР створюється 7 нових інститутів. Кафедра фізики ділиться на три частини: кафедри фізики Харківського електротехнічного інституту (ХЕТІ), кафедри фізики Харківського механіко-металургійного інституту (ХММІ) і кафедри фізики Харківського хіміко-технологічного інституту (ХХТІ). Всі ці інтситути розташовуються на території нинішнього НТУ «ХПІ». Навчання студентів і наукова робота тривали.

Кафедрою фізики ХХТІ з 1930 року завідував доцент Георгій Дмитрович Латишев, учасник широко відомого експерименту по розщепленню ядра штучно прискореними зарядженими частинками (УФТІ, 1932 р.).

У ХММІ був відкритий фізико-механічний факультет для підготовки висококваліфікованих інженерів-фізиків, в яких гостро потребували НДІ і заводські лабораторії. Деканом фізмеха і завідувачем кафедри загальної та експериментальної фізики був призначений Іван Васильович Обреімов (фото) – один з організаторів і перший директор УФТІ, майбутній академік АН СРСР. Кафедрою теоретичної фізики ХММІ завідували послідовно співробітники УФТІ Д. Д. Іваненко і Ст. Л. Розенкевич, а з 1932 по 1935 рік – Лев Давидович Ландау (фото) автор знаменитого курсу теоретичної фізики, згодом лауреат Нобелівської премії.

У 1950 р. відбулося відновлення ХПІ як єдиного вузу. Кафедра фізики ХПІ розташовувалася в приміщенні кафедри фізики ХММІ. Обладнання кафедри складався з обладнання всіх злилися кафедр. З 1950 р. кафедру очолює відомий вчений доктор фізико-математичних наук, професор Михайло Миколайович Корсунський (фото), згодом академік Академії наук Казахської РСР (АН КазССР). За період роботи М. І. Корсунського на кафедрі фізики ХПІ були створені умови для серйозної наукової роботи та організовані лабораторії

  • проблемна лабораторія напівпровідникових матеріалів,
  • проблемна лабораторія газового розряду,
  • рентгеноспектральна лабораторія.

З 1962 по 2000 р. завідувачем кафедри фізики був призначений Володимир Арсентійович Базакуца (фото), який доклав багато зусиль для подальшого розвитку методичної роботи кафедри та поліпшення якості викладання фізики у відповідності з сучасними вимогами до підготовки висококваліфікованих інженерних кадрів. До 1965 р. у навчальному лабораторному практикумі використовувалося понад 100 найменувань лабораторних завдань з усіх розділів курсу фізики. Була створена нова навчальна лабораторія з атомної фізики і фізики твердого тіла і два навчально-наукові лабораторії: лазерна та плазмово-хімічна. Підготовлені і видані методичні розробки та навчальні посібники. Одночасно на кафедрі відбувався інтенсивний розвиток наукової роботи в основному у трьох напрямках:

  • фізика напівпровідників,
  • фізика газового розряду
  • фізика аерозолів.

У 1972 р була заснована кафедра теоретичної та експериментальної фізики з ініціативи академіка Б .І.  Вєркіна (директор ФТІНТ НАНУ) та професора Л. С. Палатника (завідувач кафедри фізики металів та напівпровідників НТУ «ХПІ»).  Організація кафедри була доручена професору, доктору фізико-математичних наук В. М. Косевич, який і керував кафедрою до 2006 р Головним завданням кафедри була реалізація принципово нової системи підготовки молодих фахівців, при якій студент-фізик левову частку свого освіти отримував би в умовах  діючої наукової лабораторії під керівництвом провідних фахівців з провідних НДІ Харкова.  Так з перших же днів заснування кафедра була тісно пов’язана з академічними НДІ Харкова.  Для читання спеціальних курсів з фізики запрошувалися провідні вчені з НДІ, так наприклад з ФТІНТу – академіки Б. І. Вєркін, І. М. Дмитренко, І. А. Кулик, член-кор.  І. К. Янсон, д.ф.-м.н.  Л. С. Кукушкін, з ІРЕ – д.ф.-м.н.  Ф. Г. Басс, д.ф.-м.н.  Ю. Г. Гуревич.  Завдяки зв’язку з живою академічною наукою кафедра спеціалізувалася в підготовці фізиків-теоретиків.

З 2006 по 2017 р кафедрою теоретичної і експериментальної фізики керував професор, доктор фізико-математичних наук Олександр Григорович Багмут.

З 2000 по 2015 р завідувачем кафедри загальної та експериментальної фізики був професор, доктор фізико-математичних наук Андрій Олександрович Мамалуй.  Поряд зі збереженням колишніх традицій в роботі кафедри позначилися нові напрямки і досягнуті нові успіхи.

З 2015 р з’явилася нагальна потреба реорганізації викладання курсу фізики в НТУ «ХПІ» відповідно до сучасних вимог до підготовки фахівців.  З 2015 по 2019 р в різні періоди кафедру очолювали професор, кандидат фізико-математичних наук Олександр Пилипович Сук і професор, доктор фізико-математичних наук Олександр Володимирович Семенов.  Кожен вніс свій важливий внесок в процес реорганізації кафедри.  У лютому 2017 року було прийнято рішення про злиття двох кафедр (кафедри загальної та експериментальної фізики і кафедри теоретичної та експериментальної фізики.

З лютого 2019 р завідувачем кафедри фізики стала професор, кандидат фізико-математичних наук Олена Анатоліївна Любченко.