(1906–1991)
Історичний розвиток наукових досліджень свідчить, що для вирішення важливих наукових проблем необхідно залучення й згуртування навколо неї великих колективів дослідників. Завдяки їх зусиллям і праці розроблено нові технології, нові речовини й матеріали, з’ясовано фізико-хімічні властивості і теоретичні закономірності. Але завжди такі наукові колективи об’єднувались біля одного вченого, дослідника, який був генератором наукових ідей, запалював інших на досягнення й здійснення майже неможливого. До таких науковців відноситься і талановитий учений, педагог, організатор науки і громадський діяч Василь Іванович Атрощенко. Щоб повністю уяснити значення цієї особистості, його внеску в розвиток технології неорганічних речовин, зв’язаного азоту необхідно з’ясувати джерело й фундамент формування цієї людини як науковця в хімічній галузі
Василь Іванович Атрощенко народився 3 липня (17) 1906 року в м. Юзівка (тепер м. Донецьк) в родині залізничника-стрілочника Ново-Смолянинівського рудника металургійного заводу Івана Атрощенка. Це була перша дитина, а потім сім’я поповнилася ще двома дітьми – братом і сестрою Василя Івановича. Батько був селянином бідняком, який перед цим приїхав із рідного Смоленського села Плотки на заробітки в Донбас.
Після 1917 року настали важкі часи для молодої країни: розруха, голод, холод, епідемії. У 1919 році померла від тифу мати Василя Івановича і на плечі юнака, який вже працював учнем у механічних майстернях, лягла нелегка ноша – допомога батькові у вихованні молодших брата й сестри.
Голод змусив усю сім’ю уїхати до родичів батька на Смоленщину в с. Плотки Єльнинського району Смоленської губернії. Там Василь навчився столярській справі і з 1921 по 1923 роки він працював учнем столяра в кустарній майстерні. У 1923 р. сім’я повернулася в Донбас і він продовжував працювати столяром на відновленні азотно-хімічного заводу в Юзівці. У 1924 році Василь Іванович стає комсомольцем, а у 1925 році у віці 19 років його приймають у члени партії і він приймає активну участь у громадській роботі заводу.
Одночасно вечорами він навчається на дворічних профтехнічних курсах майстрів азотної й коксохімічної промисловості. Після закінчення курсів Василя Івановича переводять на посаду лаборанта центральної лабораторії азотно-хімічного заводу, де він працював до 1927 року.
У 1927 році на завод надійшли путівки для навчання робочої молоді в торговельних, сільськогосподарських і хімічних навчальних закладах. Василь Іванович вибрав хімію і за рекомендацією завкому азотного й хімічного заводів склав конкурсні екзамени і в 1927 році поступає на навчання в Одеський Вищий Технікум загальної прикладної хімії – вищий навчальний заклад України вузької спеціалізації, які в той час називались технікумами, де навчався з 1922 до 1929 року. У 1929 році технікум був реорганізований і поділений на два інститути – Одеський хіміко-технологічний інститут (тепер Одеський національний політехнічний університет) і Одеський харчовий інститут (Одеська державна академія холоду).
Навчатися в інституті перший час було дуже важко робітничому хлопцю, який мав тільки 6-ти річну загальну освіту. Але настирною працею і завдяки своїм здібностям він знаходиться в авангарді як у навчанні, так і в громадському житті вузу.
Інженерні здібності й схильність до науково-дослідної роботи виявились у Василя Івановича дуже рано. Ще студентом першого курсу на першій виробничій практиці на Костянтинівському хімічному заводі в цеху сірчистого натрію (сульфід натрію Na2S) він організував контроль виробництва так, що це дало змогу значно зменшити коефіцієнти витрат сульфату натрію Na2SO4 і вугілля, а це дозволило робітникам одержувати додаткові премії. На другому місяці практики студента В.І. Атрощенка призначили виконавцем обов’язків начальника цеху і він провів ще ряд суттєвих удосконалень технології. На заводі вважали, що коли студент-практикант, то це вже випускник вузу, а не першокурсник. Як писав у 1963 році Василь Іванович, пристрасть до наукових досліджень прийшла до нього дуже рано: “Експериментувати я почав ще в студентські роки, коли відбував практику на Костянтинівському хімзаводі. Там мені запропонували тимчасову посаду начальника одного з цехів. Завод одержав у той час нову сировину. Мене, новоспеченого начальника цеху, головний інженер запитав, чи можна її використовувати. Я, не довго думаючи, сказав, що сировина годиться.
І от замість того, щоб випробувати її на одному з агрегатів, завантажив нею всі печі. Через півгодини з них почало вибухати полум’я, повибивало заслінки. Запалахкотіло над покрівлею. Викликали пожежників.
Не спав я тієї ночі, шукав помилку… і знайшов. Один із десяти аналізів не зробив, не врахував нової органічної сполуки. Вранці доповів головному інженеру про свою помилку і вніс пропозицію завантажувати печі сумішшю старої й нової шихти. Мені повірили. Вибухів більше не було. Навпаки, цех різко підняв виробіток, а мене запросили на постійну роботу. Лише тепер керівники заводу дізнались, що я першокурсник, а не випускник…”.
Таким чином ще на лавах інституту почалося формування творчої особистості, наукової ініціативи і щедрого таланту при організації науки, підготовці кадрів для хімічної промисловості.
Одержуючи вищу освіту в Одеському хіміко-технологічному інституті В.І. Атрощенко навчався у відомих учених і педагогів: проф. П.І. Петренко-Критченко (органічна хімія), проф. П.Н. Павлова (фізична хімія), проф. К.І. Бакової (математика), проф. Е.К. Лопатто (технологія), проф. І.Є. Ададурова (технологія).