«ІСТОРІЯ ОДНОГО ТРИКУТНИЧКА»

виставка

за результатами однойменного

КРАЄЗНАВЧОГО КОНКУРСУ СТУДЕНТСЬКИХ РОБІТ

 Знання минулого розпочинається з вивчення документів. На тлі сьогоднішніх переоцінок подій 1941–1945 рр. дуже важливим видається знайомство не лише з офіційними документами, але й з листами, щоденниками, записами приватних осіб, які були учасниками Другої світової війни. Хоча листи з фронту (так звані «трикутнички») проглядалися цензурою, тим не менше їх автори щиро висловлювали свої думки і почуття. Саме тому ці свідоцтва епохи для нас безцінні, як і будь-які документи минулого, що вже стало історією.

Виходячи з цього, рік тому було запропоновано усім харківським студентам пошукати у родинних архівах листи з фронту і написати до них коментар. Лист треба було сфотографувати або відсканувати з обох сторін, роздрукувати форматом А4 і помістити у рамку.

Відгукнулися на цю пропозицію переважно студенти і деякі випускники НТУ «ХПІ». На виставці представлено понад 30 листів з коментарями нащадків.

Звичайні слова, звичайні вітання, прохання, побутові поради, але скільки в них тепла і любові! Є листи у віршах, є листи-прощання. Декому з тих, хто у рідкісну хвилинку відпочинку, склавши трикутничок із щойно написаного листа, старанно виводив адресу рідної домівки, пощастило повернутися додому, але більшість авторів листів, представлених на нашій виставці, так ніколи й не побачили тих, до кого зверталися у своїх посланнях. У деяких родинах не зберіглося ані фотокартки, ані якоїсь речі людини, яка загинула на фронті. Лише один лист – як зв’язковий між Минулим і Сучасністю, між предками і нащадками.

Ці листи зворушливі – своїми зворотами і виразами, яких сьогодні вже не почуєш, і навіть численними граматичними і синтаксичними помилками, милим серцю слобожан «суржиком». Вони писалися не для чужих очей, і, можливо,  ідея виставки фронтових листів комусь може здатися сумнівною з етичної точки зору, а самі автори «трикутничків», якби потрапили до виставкової зали, були б украй здивовані і зніяковіли б, побачивши свої зовсім не літературні тексти у лакованих рамках, під склом, наче мистецькі твори. Однак Час – великий Коректор: він змінює погляд нащадків на буденне і приватне людей, які відійшли у Вічність. Для нас сьогодні дорогоцінна будь-яка подробиця з життя найпересічнішого давньогрецького чи давньоримського городянина або русича, і знахідка археологами якого-небудь артефакту, на якому  накреслені  адресовані комусь два-три слова, одразу стає сенсацією у науковому світі. Події 1941 – 1945 років, хоча ще живі деякі їх учасники, насправді  така само Історія, як і історія Давньої Греції, і тому «священне право на приватну власність» у даному випадку вже не діє: оприлюдненим може бути будь-який приватний документ, оскільки ми усі є нащадками людей минулих поколінь і усі зацікавлені у тому, щоб знати Правду про війну у якомога ширшому обсязі. Мета виставки – щоб кожен її відвідувач відчув себе адресатом послань з Минулого, яке не минає.