16 січня 1914 р. Г.Ф. Проскура очолив гідравлічну лабораторію і на її основі створив кафедру гідромеханіки (кафедру “Гідравлічні машини”). Майже 60 років підготовка інженерних кадрів гідромеханічного профілю пов’язана з ім’ям академіка Георгія Федоровича Проскури (28.04.1876-30.10.1958). 
Видатний учений, засновник наукової школи гідромашинобудування і авіації в Україні, член Президії і голова Відділення технічних наук АН України, заслужений діяч науки і техніки, лауреат Сталінської премії, академік Г.Ф. Проскура виконував обов’язки проректора Харківського технологічного інституту (ХТІ нині НТУ «ХПІ»), тривалий період був деканом механічного факультету і протягом 44 років – завідувачем кафедри «Гідравлічні машини».
1901 р. – початок науково-педагогічної діяльності Г.Ф. Проскури в Харківському практичному технологічному інституті після закінчення ним МВТУ, де він слухав лекції проф. М.Є. Жуковського. 1902-1904 р.р. – наукова підготовка з теорії гідромашин – Цюріх, Лозанна (Швейцарія). У 1911 р. Г.Ф. Проскуру призначають ад’юнкт-професором, а через короткий проміжок часу – і професором ХТІ.
У 1908-1909 р.р. вийшли з друку перші наукові роботи Г.Ф. Проскури: «Курс водяних турбін», «Регулювання ходу машин і двигунів», монографія «Гідродинаміка водяних турбін у зв’язку з розрахунком і їх дослідженням», «Лекції з гідравліки» і курс «Теорія парових машин», у 1912 р. – «Гідравліка», в 1913 р. – «Водяні турбіни », в 1914 р. – «Гідравліка разом з гідростатикою і гідродинамікою». Це були перші в Україні підручники гідромеханічного профілю. Капітальна наукова монографія Г.Ф. Проскури «Гідродинаміка турбомашин» переведена на багато мов світу і не втратила своєї актуальності в нинішній час.
16 січня 1914 р. Г.Ф. Проскура очолив гідравлічну лабораторію і на її основі створив кафедру гідромеханіки, в 1922 р. реорганізовану в кафедру гідромеханіки і авіації, тому що кафедра здійснювала підготовку також фахівців авіаційного профілю. Під керівництвом Г.Ф. Проскури вперше в Україні почалися дослідження вітродвигунів, гідротурбін, насосів, гідродинамічних передач, систем гідроавтоматики і регулювання, кавітації в гідромашинах та ін., були розроблені насоси та гідротурбіни різних типів, що створило основу для виробництва насосів у містах: Суми, Кишинів, Бердянськ та ін. і гідротурбін у Харкові. Авіаційна спеціальність була переведена в створений у 1930 р. авіаційний інститут, і кафедра одержала назву «Гідравлічні машини».
У 1929 р. за видатні наукові досягнення Г.Ф. Проскуру обрали академіком, у 1943 р. він став лауреатом Державної премії. Наукові розробки Г.Ф. Проскури продовжують його учні.
Серед видатних учнів і послідовників академіка Г.Ф. Проскури слід зазначити Гуревича Михайла Йосиповича – видатного авіаконструктора, співавтора серії винищувачів «МіГ» і крилатих ракет, лауреата Ленінської і шести Сталінських премій, Героя Cоціалістічної Праці, доктора технічних наук, який навчався на авіаційній спеціальності кафедри гідроаеромеханіки (нині «Гідравлічні машини») Харківського механіко-машинобудівного інституту (ХММІ – нині НТУ «ХПІ»).
Серед учнів Г.Ф. Проскури слід виділити доктора технічних наук, професора Шмуглякова Лазаря Соломоновича (15.12.1895-19.07.1968). Соратник і продовжувач наукового напрямку, розвиненого академіком Г.Ф.Проскурою, Шмугляков Л. С. продовжив роботи з кавітації в гідротурбінах і теорії гідротурбін і вніс величезний внесок у розвиток гідротурбобудування.
Видатний учений і педагог, професор, доктор технічних наук, заступник директора Українського науково-дослідного інституту «Променергетика» (1929-1930), асистент, доцент, професор кафедри «Гідравлічні машини» (1925-1968), декан енергомашинобудівного факультету (1939-1941 і 1944-1949) у Харківському механіко-машинобудівному інституті (ХММІ – нині НТУ «ХПІ»); учень, соратник і послідовник академіка АН України Г.Ф. Проскури, керівник наукової школи у галузі гідродинамічних розрахунків, дослідження і моделювання робочого процесу гідротурбін. Професор Л.С. Шмугляков очолив групу викладачів, яка вела підготовку науково-інженерних кадрів для Харківського турбінного заводу, де в 1953 р. почалося виробництво гідротурбін, і підготовку на кафедрі через аспірантуру і докторантуру наукових співробітників вищої кваліфікації.
Проф. Л.С. Шмугляков відомий, як основоположник наукового напрямку з дослідження кавітаційних процесів у проточних частинах гідротурбін. Розроблені ним і його науковою групою ультразвуковий та омічний методи дослідження та пристрої для проведення натурних кавітаційних випробувань гідротурбін отримали найвищі нагороди на Брюссельській міжнародній виставці та високі оцінки у наукових колах. Докторська дисертація, захищена Л.С. Шмугляковим у 1960 р., присвячена кавітаційним дослідженням і стала першим великим дослідженням в цій області в СРСР.
Наукові та інженерні розробки Л.С. Шмуглякова продовжують його учні як в Україні, так і далеко за її межами.
Рафалес-Ламарка Ернест Ернестович – учень Г.Ф. Проскури, професор, доктор технічних наук, засновник наукової школи гідродинамічних методів збагачення вугілля в Україні і застосування комп’ютерних розрахункових технологій.
Учнями Г.Ф. Проскури по праву можна вважати великий колектив викладачів Харківського авіаційного інституту (нині національний Аерокосмічний університет), серед яких: завідувач кафедри, професор, д.т.н. В.М. Єршов, А.І. Борисенко, Я.І. Ткаченко та ін.; колектив науковців інституту проблем машинобудування НАН України серед яких: професор, д.т.н. В.Ю. Дедусенко, зав. відділом гідротурбін, к.т.н. Г.А. Свинарьов та ін.
Взагалі організація Інституту проблем машинобудування АН України тісно пов’язана з ім’ям Г.Ф. Проскури і його учнями. У зв’язку з бурхливим розвитком енергетичного машинобудування у місті Харкові за пропозицією академіків АН України Г.Ф. Проскури і В.М. Хрущова в Харкові був організований Інститут енергетики України. Відділ гідродинаміки цього інституту очолив академік Г.Ф. Проскура, а відділ електродинаміки – академік В.М. Хрущов.
У роки Великої Вітчизняної війни інститут був евакуйований на Урал, де на базі інституту було створено ряд академічних навчальних закладів.
Відразу ж після війни Інститут енергетики АН України був розділений на два інститути: інститут теплоенергетики АН України та інститут електроенергетики АН України з місцем розташування у м. Києві.
У той же самий час був організований Харківський філіал Інституту теплоенергетики АН України, який за пропозицією Г.Ф. Проскури в 1948 р. був об’єднаний з Лабораторією проблем швидкохідних машин і механізмів АН України, утвореної ним ще в роки війни.
Керована академіком Г.Ф. Проскурою лабораторія вирішувала актуальні завдання, поставлені перед наукою, в тому числі і завдання з підвищення потужності, надійності і довговічності турбомашин. У цей період особлива увага приділялася дослідженню гідромашин.
У 1955 р. Лабораторію проблем швидкохідних машин і механізмів АН України за пропозицією Г.Ф. Проскури було реорганізовано в Лабораторію гідравлічних машин АН України, яку за рекомендацією Г.Ф. Проскури очолив академік АН України А.П. Філіппов. Спочатку основні науково-дослідні роботи розвивалися в напрямку дослідження гідромашин: робочих процесів гідротурбін і гідродинамічних передач, методики регулювання поворотно-лопатевих гідротурбін, а також проблем міцності їх лопатевих систем. При цьому Г.Ф. Проскура залишив за собою консультації з питань дослідження робочих процесів гідромашин. В лабораторії функціонували два відділи.
Відділом робочих процесів гідромашин до 1955 р. керував учень Г.Ф. Проскури, тоді старший науковий співробітник Д.Я. Алексапольський.
У 1964 р., вже після смерті Г.Ф. Проскури, лабораторію реорганізували у філію Інституту механіки АН України і в наступні роки в Інститут проблем машинобудування АН України.
З 1958 р. (після смерті Г.Ф. Проскури) кафедру «Гідравлічні машини ім. Г.Ф. Проскури» протягом 17 років очолював видатний фахівець в області гідромашин і насособудування професор, д.т.н. Алексапольський Дмитро Якович, до цього понад 20 років виконуючий обов’язки заступника завідувача кафедрою.
Відомий учений і педагог, завідувач кафедри «Гідравлічні машини» (1958-1975 р.р.) Харківського політехнічного інституту, учень, соратник і послідовник академіка АН України Г.Ф. Проскури, автор понад 200 наукових праць, Д.Я. Алексапольський по праву може називатися основоположником наукової школи в галузі насособудування в Україні.
48 наукових співробітників та аспірантів, у тому числі перший ректор Сумського філіалу ХПІ професор В.В. Малюшенко і перший ректор Сумського університету І.А. Ковальов і багато інших, які розвивали наукові напрямки в області гідромашинобудування в різних містах України та Росії, Болгарії, Румунії, Угорщині, країнах Африки та Азії, виконали і захистили кандидатські дисертації під керівництвом професора Д.Я. Алексапольського.
Він був одним з 5 гідромашинобудівників першого випуску інженерів 1925 р., які отримали диплом з рук академіка Г.Ф. Проскури. Надалі його життя і творча діяльність тісно пов’язана з кафедрою «Гідравлічні машини». Наукові інтереси Д.Я. Алексапольського дуже широкі: це вивчення і розробка лопатевих насосів, гідродинамічних передач, газових турбін, компресорів та вітродвигунів, об’ємних і оборотних гідромашин, які він досліджував в Українському науково-дослідному інституті промислової енергетики, в Лабораторії швидкохідних машин АН України та на кафедрі «Гідравлічні машини». Його монографія «Гідродинамічні передачі» сприяє подальшому поглибленню теорії і практики створення гідротрансформаторів і гідромуфт. Наукові та інженерні розробки Д.Я. Алексапольського продовжують його учні.
Серед учнів і продовжувачів справи академіка Г.Ф. Проскури слід зазначити видатних фахівців у галузі гідромашинобудування: проф., д.т.н. Марцинковського В.А., проф., к.т.н. Барліта В.В., проф., к.т.н. Зав’ялова П.С., проф., д.т.н. Веремеенко И.С., проф., к.т.н. Потетенко О.В., проф., к.т.н. Количева В.О., проф., к.т.н. Малюшенко В.В., проф., д.т.н. Лур’є З.Я., проф., д.т.н. Черкашенко М.В.
Барліт Вячеслав Васильович – учений, фахівець в області гідротурбінобудування. Досвідчений педагог. Кандидат технічних наук (1958). Професор (1992). Професор кафедри гідромашин. Експерт ЮНЕСКО і консультант ООН з гідромашин (1968-1970; 1988-1990). З 1978 р. по січень 1981 р. виконував обов’язки завідувача кафедри гідромашин.
Основний науковий напрямок діяльності: розробка робочих коліс на високі і середні напори для гідротурбінобудування, які включені в ГСТ.
Опублікував понад 120 наукових праць. Визнання отримали десять навчальних посібників з грифом Міністерства освіти України. Багато з них видані англійською, російською та українською мовами.
Наукові роботи мають велике практичне значення і присвячені проблемам розробки проточної частини гідротурбін, вивченню робочого процесу і методів профілювання лопатевих гідромашин, використовуваних у вітчизняній і зарубіжній практиці гідротурбінобудування.
Веремеєнко Ігор Степанович – професор, д.т.н., завідувач філією кафедри гідромашин при ВАТ «Турбоатом», двічі Лауреат державної премії України. Закінчив ХПІ в 1957 році за спеціальністю гідравлічні турбіни. Пройшов шлях від інженера-конструктора до головного конструктора гідротурбін (з 1976 р.). У 1984 р. захистив кандидатську дисертацію, а в 1990 р. став доктором технічних наук.
Під його керівництвом було розроблено декілька серій потужних поворотно-лопатевих гідротурбін, а для Шульбінської ГЕС – найпотужніші в світі (230 Мвт). Вперше у вітчизняній практиці були розроблені потужні пропелерні гідротурбіни для Дніпрогес-2 (державна премія УРСР в 1973 р.). У результаті проведеного комплексу заходів у ВАТ «Турбоатом» був створений повний цикл виготовлення робочих коліс радіально-осьових гідротурбін з діаметром до 8 м і масою понад 120 т (державна премія УРСР в 1991 р.). Розроблені потужні радіально-осьові гідротурбіни з вбудованими кільцевими затворами, які дають велику економію металу. Результати творчої роботи дозволили створити конкурентноспроможні турбіни і поставити їх на ряд великих зарубіжних ГЕС: Сальто-Гранде і П’єдра-Дель-Агіла (Аргентина-Уругвай), Агуамільпа (Мексика), Пурнарі (Греція) та інші.
Він є заслуженим машинобудівником України (з 1993 р.). Академік інженерної академії України (з 1992 р.), академік Міжнародної енергетичної академії Росії (з 1995 р.), член Міжнародної асоціації фахівців гідропневмоприводів і гідропневмоавтоматики (з 1995 р.). На протязі багатьох років читав лекції з конструкцій гідротурбін в НТУ «ХПІ», керує підготовкою аспірантів.
Автор понад 150 надрукованих наукових праць, з них 70 авторських свідоцтв, 31 патент, 2 монографії.
Зав’ялов Павло Сергійович – кандидат технічних наук, професор кафедри «Гідравлічні машини», в різний час читав курси з технічної гідромеханіки, гідротурбін, гідродинамічних передач. Веде підготовку магістрів та аспірантів. Підготував 4-х кандидатів технічних наук.
Розробив і вперше почав вести курс з нестаціонарних гідравлічних явищ у гідротурбінах і оборотних гідромашинах.
Нагороджений медаллю ВДНГ.
Є автором понад 100 наукових праць, в тому числі авторських свідоцтв, патентів на винаходи, навчального посібника, навчально-методичних розробок.
Основні напрямки наукової діяльності:
*підвищення енергетичних і перетворюючих властивостей гідротрансформаторів (кандидатська дисертація) для транспортних засобів, підйомних кранів, бурових установок. Вперше розробив метод розрахунку зовнішніх характеристик гідротрансформаторів з урахуванням прозорості гідродинамічних решіток, що значно підвищило точність розрахунків на пускових режимах;
*математичне і фізичне моделювання гідравлічних нестаціонарностей з метою підвищення надійності, довговічності, ефективності та потужності гідроагрегатів ГЕС і ГАЕС. Розроблені математична модель та метод прогнозування пульсацій тиску від довільного числа великомасштабних вихорів за робочим колесом. Виконано великий комплекс модельних і натурних випробувань та розроблено ряд заходів для зменшення гідравлічних нестаціонарностей.
Количев Владислав Олександрович – учений, фахівець в області гідравлічних машин. Досвідчений педагог. Кандидат технічних наук (1966). Професор (1998).
Опублікував більше 100 наукових робіт, у тому числі два навчальних посібника з грифом Міносвіти України. Виклав сучасні методи розрахунку та аналізу робочого процесу, застосування методу математичного моделювання для розробки проточної частини гідромашин. Активно розробляє проблеми, пов’язані з науковим напрямком «Методи математичного моделювання та оптимізації в області проектування і дослідження лопатевих гідромашин».
З його участю розроблено і впроваджено ВО «Турбоатом» ряд програм для розрахунку проточних частин гідромашин. У рамках цього напрямку під його керівництвом захищено 6 кандидатських дисертацій. Багато уваги приділяє навчально-методичному забезпеченню процесу навчання студентів. Розробив ряд питань фундаменталізації спеціальних дисциплін.
Лур’є Зіновій Якович – учений, доктор технічних наук, професор. Досвідчений педагог. Область наукових інтересів – динаміка та оптимізація гідравлічних систем технологічних об’єктів.
Результати робіт в даному напрямку впроваджені при проектуванні координатно-револьверних пресів і їх серійному виробництві з економічним ефектом понад 1,5 млн. рублів.
Опублікував більше 300 наукових праць (у тому числі 21 патент, 5 навчальних посібників та ін.).
Член спеціалізованої ради по захисту докторських дисертацій НТУ «ХПІ».
Нагороджений медалями «Винахідник СРСР», ВДНГ СРСР, «Відмінник освіти України» та ін.
Під керівництвом Лур’є З.Я. захищено 2 докторські та багато кандидатських дисертацій.
Потетенко Олег Васильович – учений, фахівець в області гідротурбін. Педагог. Кандидат технічних наук (1972). Професор (1998). Завідувач кафедри гідравлічних машин (з січня 1981 р. по квітень 2011 р.).
Стажувався в МДУ ім. М. В. Ломоносова і в університеті Поль Валері (м. Монпельє, Франція). З 1975 по 1980 р.р. читав лекції і виконував обов’язки заступника завідувача кафедри теплотехніки і гідравліки в Національному інституті нафти, газу і хімії (м. Бумердес, Алжир). Активно займається науковою і педагогічною діяльністю. Керівник наукового напрямку «Математичне моделювання робочого процесу гідротурбін з метою розробки нових зразків для України і на експорт». У рамках цього напрямку досягнуті результати, що мають велике практичне значення і впроваджені в багато проектів АТ «Турбоатом», а також при будівництві електростанцій в Аргентині, Мексиці та Греції. Провів аналіз структури потоку високонапірних гідротурбін на основі унікального експерименту, що визначає розподіл тиску на лопатях, що обертаються, та повну структуру потоку перед і за робочим колесом. Розробив тривимірний метод розрахунку потоку в робочому колесі.
Під керівництвом Потетенка О.В. розпочато підготовку фахівців за двома новими спеціальностями «Гідроенергетика» і «Обладнання нафтових і газових промислів». Під його керівництвом удосконалюється навчальна база кафедри. Створений обчислювальний центр, сучасні універсальні стенди. Ініціатор вдосконалення навчального процесу, впровадження нових технологій навчання студентів. Підготував і опублікував близько 150 наукових праць, у тому числі чотири французькою мовою. Автор понад 20 навчальних посібників. Був членом науково-методичної комісії при Міністерстві освіти України, членом декількох технічних рад.
Черкашенко Михаило Володимирович – доктор технічних наук, професор, з 1993 року – професор кафедри, а з 2011 по 2021 роки – завідувач кафедри «Гідравлічні машини». Досвідчений педагог.
Учений в галузі синтезу та аналізу схем гідропневмоавтоматики. Засновник наукового напрямку, що включає: методи повної мінімізації стандартної позиційної структури; методи безроздільної декомпозиції рівнянь для синтезу мінімальних схем; модульну базу для реалізації схем.
Член координаційної ради України з проблем гідропневмоприводів і гідропневмоавтоматики. Член президії міжнародної асоціації фахівців гідропневмоприводів і гідропневмоавтоматики. Заступник голови спеціалізованої ради по захисту докторських дисертацій НТУ «ХПІ». З 1995 по 1999 р.р. – голова спеціалізованої ради по захисту кандидатських дисертацій ВНДІГідропривід.
Керівник та відповідальний виконавець більше 50 НДР з великим техніко-економічним ефектом. Під керівництвом Черкашенка М.В. захищено 2 докторські та багато кандидатських дисертацій. Опублікував понад 230 друкованих праць, виданих в Англії, Німеччині, США, Польщі, Україні, включаючи 20 книжкових видань, 60 патентів. Загальна кількість посилань інших авторів – більше 350.