Історія кафедри інтегрованих технологій машинобудування
ім. М.Ф. Семка тісно переплетена з історією життя Христофорова Анатолія Ілліча, з історією війни та післявоєнних років нашої Батьківщини. Почесний професор
НТУ “ХПІ” Христофоров Анатолій Ілліч, учасник бойових дій з німецько-фашистськими загарбниками, був нагороджений орденами: Великої Вітчизняної війни, “За мужність” і 17 ювілейними медалями.

У березні 1943 року, при відході радянських військ з Харкова, 15-річний хлопчина попросив узяти його у військову частину, де служили батько і брат. У їх протитанковому підрозділі його назвали сином полку. Він ходив в розвідку, підносив снаряди і патрони на передову.

У липні 1943г. 57-а армія Степового фронту початку наступ на харківському напрямі. На підступах до Харкова в день його звільнення ліг смертю хоробрих батько Анатолія Христофорова. У чотирьох битвах за Харків і за час його двократної окупації Радянський Союз і Німеччина втратили більше людей, ніж де-небудь ще в історії Другої світової війни, включаючи Сталінград.

Після звільнення Харкова і форсування Дніпра дивізію перекинули на Прибалтійський фронт, і тут для Анатолія війна закінчилася. Його, як неповнолітнього, відправили вчитися додому, в звільнений Харків. Він поступив в ремісниче профтехучилище №18 на спеціальність електрозварника.

У 1944 р. навчання поєдналося з роботою на військовому танковому заводі.
“… Війна була у повному розпалі, на оборонних заводах бракувало робітників. Завод ім. Малышева робив танки у три зміни. Нашу групу учнів у складі більше двох десятків чоловік відправили до цеху зварних конструкцій. У цехах була найсуворіша дисципліна, ніяких ходінь по заводу. Незважаючи на воєнний стан, країна нас повністю забезпечувала безкоштовним одягом, взуттям і триразовим харчуванням. Усі тоді працювали з великим піднесенням. Виконували і перевиконували норму під гаслом “Все для фронту, все для перемоги над ворогом!”
Ми працювали у вихідні і святкові дні, вдень і вночі, працювали сумлінно і самовіддано”. Після училища відмінника Анатолія Христофорова направили вчитися в Харківський індустріальний технікум, після закінчення якого він в 1949 р. поступив в Харківський політехнічний інститут. Знову поєдналися робота і вечірнє зайняття в “ХПІ”. З вечірників того випуску вийшли кандидати і доктори наук, директори заводів, головні інженери, міністри СРСР.

Харків в результаті війни виявився одним з самих зруйнованих міст Європи. Тому разом з навчанням в ХПИ студентів залучали до відновлення зруйнованих німецькою авіацією будівель інституту. Наш відомий на весь Харків Палац Студентів студенти відбудовували самі.

«Це діти війни з попелища країну піднімали, підкоривши цілину, підкорили і космосу далі. Це діти війни осягали вершини науки, щоб не знали війни ніколи наші діти і онуки…»

Анатолій Ілліч тоді ще не знав, що “ХПІ” стане його другим будинком. Вже на 3-му курсі він почав працювати лаборантом, а потім учбовим майстром на кафедрі технології металів. Потім була посада асистента, старшого викладача, доцента після успішного захисту дисертації, в якій була представлена нова технологія зварювання тертям заготівель різального інструменту.

У 1984 році кафедра технології металів з’єдналася з кафедрою різання, де він став Почесним професором НТУ “ХПІ”.

У 2010 р. в університеті була утворена нова кафедра зварювання, яке проф. Христофорову А.И. запропонували очолити. І знову він успішно впорався з новою справою: організація учбових аудиторій, оснащення лабораторій зварювальним устаткуванням, підбір кадрів.

Важко переоцінити вклад Анатолія Ілліча у високий статус политеха : впродовж 22 років паралельно з викладацькою і науковою діяльністю Анатолій Ілліч працював в штабі будівництва НТУ “ХПІ” як нач. групи особливо дефіцитних матеріалів : міністерства, главки, гранітні кар’єри, ЖБК, металургійні комбінати, відрядження по усьому Радянському Союзу. Завдяки цьому невгомонному професорові обличчя університету перетворилося, виросли корпуси-красені У- 1, У- 2, спорткомплекс.

З вересня 2017 року Анатолій Ілліч пішов на заслужений відпочинок. Але до 4 грудня 2019 року як і раніше ходив на роботу в “ХПІ”, очолюючи Раду ветеранів університету.

З 1949 р. по 2017 р. – 68 років разом з “ХПІ”, від лаборанта до улюбленого студентами професора, від “ХПІ” – другого по міжнародному рейтингу політехнічного внз СРСР до Національного технічного університету “ХПІ”!