Розповсюдження наукових достовірних знань про історію та культуру України - один з важливих напрямів професійної діяльності, який виконують викладачі кафедри українознавства, культурології та історії науки у співпраці з журналістами.
Так, в першій половині січня доцент кафедри В. В. Маліков розповідав про традиції святкування Нового року, Різдва і Водохреща на Слобожанщині.
Хрещення, Водохреща або Йордань є останнім великим святом різдвяно-новорічного циклу. Воно відзначається на знак хрещення Ісуса Христа річці Йордані, проте має, як і багато інших календарних свят, більш давню дохристиянську основу, пов’язану зі вшануванням землеробськими народами цілющих властивостей води. Петро Іванов, Микола Сумцов та інші народознавці ХІХ – початку ХХ століть, а також сучасні дослідники , які проводили фолькорно-етнографічні експедиції в кінці ХХ – на початку ХХІ століть зафіксували декілька цікавих обрядів та повір’їв до цього свята на Слобожанщині.
Вечір напередодні Водохреща називали «голодний Святвечір», бо на нього дотримувалися суворого посту, як і перед Різдвом. Селяни у нашому краї вірили, що в ніч перед Хрещенням вода починає «хвилюватися», набираючи надприродних властивостей. І деякі з них ходили опівночі на річку, щоб одразу після цього хвилювання води набрати її в посуд, бо вважали, що ця вода здатна зцілювати різні хвороби людей і домашньої худоби.
На річках та інших водоймах до Хрещення вирубували хрести в льоду до половини його товщини, робили три отвори для води та закривали їх кілками, щоб вода до потрібного часу не виходила назовні. Місце довкола прикрашали гілками сосни, вирізаними з льоду хрестами, сам хрест обливали буряковим квасом. А інколи навіть споруджували каплицю з льоду.
Уранці на Йордань усі йшли до річки, щоб попити освяченої в цьому місці священиком води і набрати її додому. При цьому кілки, які до того закривали отвори в льоду, прибирали, але не викидали. Вони дуже цінувалися шинкарями, торгівцями та пасічниками. Бо вважали, що ці кілки мали магічну силу, і в торговельних закладах їх власників буду стільки ж людей, а в пасіках стільки ж роїв, скільки народу було на Йордані. Повернувшись з освяченою водою з богослужіння додому, все святили в хаті, рисували крейдою хрести над дверима, на сволоках та на ставнях.
Також на це свято новорічного циклу продовжували вгадувати долю на майбутнє. Вважали, якщо на Хрещення ясний день, то зернові будуть чистими і здоровими у полі, якщо випаде на дерева іній, то весною у відповідний день сіяли пшеницю. Пускали голубів і дивилися, в який бік вони полетять: якщо в бік поля – то на врожай.
Селяни святили кутю і запрошували Мороза на вечерю, щоб вберегти і захистити домашню худобу. Ввечері на Хрещення їли кутю, пироги. Сіно з-під куті віддавали корові або овечкам, щоб плодилися. Зрештою на наступний день
Через день, слобожанські селянки, знайомі між собою жінки, збиралися гуртом і йшли до корчми відзначати завершення святок. Вони співали різних пісень, вигукуючи при цьому «тільки притики, що починки превеликі». Тим самим вказували, що наставав час знову займатися прядінням, яке півтора століття тому було одним з основних жіночих занять. Селяни поверталися до буденних справ.
В. Маліков