Потроху збиралися всі необхідні документи. Останній ривок – віза. Подорож все ще виглядає мрією. Такий напівпрозорий і все ще не реальний. Якщо чесно, то досі все здається трохи неможливим… Тільки кілька штампів у паспорті говорять про те, що поїздка – це не сон.
І ось довгоочікуваний день, день старту. Усі чекали на нього з нетерпінням і завмиранням серця (а може й не всі). Хаос, який діявся в голові, описати неможливо. Останні години перед від’їздом та останні збори. І ось уже видніється автовокзал. Наступні 43 години ми проведемо у дорозі. Вирушаємо в дорогу. Все ще трішки не віриться, що у нас все вийшло.
Вранці ми зупинилися у Києві, щоб змінити автобус. Дякую водіям за їхнє терпіння (далі стане зрозуміло чому). Далі все було дуже тихо та спокійно. Доки… не знайшлася колода карт “Мафія”. Потрібно зауважити, що решта дороги була проведена в живому та дуже емоційному обговоренні про те, хто ж мафія. Це чудовий спосіб познайомитися і дізнатися один одного трохи краще. Переривалися лише на недовгі зупинки, поїсти та трохи поспати. До кінця поїздки два персонажі “Мафії” намертво закріпилися за двома гравцями. Після цієї подорожі про імена у паспорті можна забути. Тепер у нас є Шериф і Курва (і ні, це зовсім не лайка!). Інші персонажі теж були, але не такі яскраві… Так довго їхати автобусом дуже складно, тому кожен розміщувався як міг…
Варто ще згадати про наші пригоди на кордоні. Український кордон ми пройшли досить швидко, але з Польською так не вийшло… 6 годин ми чекали поки прикордонники розберуться з програмою, яка трохи збожеволіла. Але її можна збагнути. Справа все в тому, що віза є, а відбитків немає… За тиждень до старту ухвалили новий закон і наша віза опинилася на стику часових рамок. У програми паніка, у нас також. Але все закінчилося якнайкраще. Зустрічали захід сонця ми вже на території Польщі. Автобус рушив і всі трохи підвелися зі своїх місць. Незрозумілі емоції крутилися в повітрі і трохи іскрили. Захоплення та очікування, страх перед новим та передчуття, все це у салоні одного маленького автобуса. Емоції розжарилися і, як тільки перетнули останній шлагбаум, все вибухнуло! Вибухнуло криком «УРА!». Зупинилися, щоб розім’ятися і озирнутися. Захід сонця через 5..4..3..2…1
Після приїзду нас зустріли Антон Миколайович та Ганна. Вони допомогли нам дістатися готелю та оселитися. Потім показали нам один із історичних центрів міста. Ах так, приїхали ми до Штутгарту. Тільки торкаєшся подушки рій думок та вражень поступово вщухає. Сон набирає чинності без боротьби зі свідомістю. Після двох ночей у автобусі ліжко найбільша насолода.
Ранок почався надто рано. Вмитися. Зібратися. Спуститься на сніданок. Шведський стіл не звичний, але дуже зручний. Легкий, але цупкий сніданок те, що потрібно. Чашка кави, пластівці з молоком і набір з яких можна зробити бутерброд. Далі за планом дістатися університету. Першого дня нам обіцяли допомогти з цим викладачі. Виходимо з готелю і на нас уже чекають. Транспортна система у них дуже цікава. За два тижні повністю в ній розібратися так і не вдалося. Там, у Європі, міський транспорт – це електрички, які в центрі спускаються під землю. Повна протилежність звичної нам системи громадського транспорту. Отже, як виявилося вихід з метро знаходиться прямо на території університету, зовсім не далеко від кампуса (тобто корпусу) де ми будемо найчастіше. Перша лекція – вступна. Нам розповіли програму, яку ми слідуватимемо, трохи про місцеву культуру і про те, як далі діяти. Загалом про все потроху. Слідом за нею була лекція “Overview of COMMAS”. Навіть з урахуванням того, що практики англійської дуже мало все було зрозуміло та доступно. Викладач розмовляв звичною англійською (себто повільно, правильно і дуже чітко). Далі, у піднесеному настрої ми прямуємо на невелику екскурсію. Обіцяли показати, що таке плетіння композитів та «з чим його їдять». На вході до приміщення нас зустрів викладач і одразу дав вибір: English, Deutsch, Русский? Трохи здивовані, але задоволені. Фотографувати не дозволили, але запам’ятовувати ніхто не забороняв.
З 12:30 до 13:30 у студентів lunch. Першого дня нам запропонували сходити до місцевої їдальні. На свій страх та ризик вибираємо щось. Нуу… Їсти можна. Ділимося враженнями, розмовляємо та прямуємо на наступну лекцію. Лекція від професора Бісшхоф. Тема складна, та й говорив професор надто швидко. Сприймати стає все складніше і через півгодини лекції просто перестаєш розуміти, про що говорять… Збираємо останні сили в кулак і вбираємо інформацію.
На завершення дня напевно найочікуваніша частина дня – оглядова прогулянка містом. Алеєю, через парк на площу, звідти вгору, подивитися на місто через скляні стіни. І насамкінець, ще один парк, у якому ми затримаємось. Звідси відкривається чудовий краєвид на все місто. Чекаючи заходу сонця, обговорюємо враження і дізнаємося місцеву культуру. Потягуючи традиційний німецький напій, насолоджуємось завершенням дня. Перший день добігає кінця, а разом з цим настає відчуття, що сон ось-ось закінчиться і прокинувшись у своєму ліжку залишиться тільки посміятися з того який же дурний він був. І за традицією, вже в готелі перед сном кілька партій «Мафії». На превеликий жаль, гра починає набридати.
Другий день починається знову зарано, але це навіть добре. Можливо, вдасться відновити графік. Кажуть приблизно два тижні потрібно, щоб звикнути до нового. Нехай це буде графік, клімат чи раціон. А скільки змінюється мислення? Дісталися університету самі і навіть без подій. За планом у нас подивитися на суперкомп’ютер, але що ж у ньому може бути такого супер? Поки чекаємо, щоб нас пустили в будівлю, спільне фото на тлі гарного скляного короба, де і сховався суперкомп’ютер, та й не тільки він. Невелика лекція, після якої нас ведуть в серверну.
Другий обід в університеті нам запропонували провести як пікнік на газоні. Душевно та ситно, можна продовжувати працювати. Далі лекція від Анни. Сидимо і намагаємося зрозуміти, що таке B-splines та «з чим його їдять». І на завершення лекція від приємної дівчини-аспірантки (якщо не помиляюсь). Вступна лекція в LS-DYNA. Вечір у нас вільний, жодних екскурсій та розваг нам не запланували, а це означає вирушаємо до готелю відпочивати.
Ранок середи починається трохи раніше, ніж у попередні дні. Приблизно на годину. Вставати все складніше та складніше. Все ж таки варто лягати раніше… Перша лекція на сьогодні з IGA. Друга цього тижня, тільки з іншим викладачем. Слідом за нею, після невеликої перерви, повертаємось до B-Splines. Ну і за традицією – ланч. Тільки сьогодні трохи зрушено через потяг. Цього разу нам запропонували сходити до місцевого кафетерію та спробувати традиційні німецькі білі сосиски, картопляний салат чи галушки. Вдосталь наївшись поспішаємо на S-Bahn.
За розкладом екскурсія завод Мерседеса. На жаль, щось пішло не так і довелося її перенести, але нам дісталися втішні презенти. Що ж, тоді йдемо гуляти. Там, по дорозі до заводу, ми бачили магазинчик Harley-Davidson. Обов’язково треба зайти. Після чого нам запропонували відвідати ще одне мальовниче місце – Esslingen am Neckar. Про нього вже є стаття ЖЖ. (http://lyonka72.livejournal.com/131739.html?thread=400795) Ще одна зупинка: бібліотека університету. Особисто на мене вона справила незабутнє враження. Неймовірно велика, повністю біла будівля.
Новий день розпочався з важкого підйому та сніданку, все як завжди. У планах кілька лекцій. Сьогодні спікерами у нас будуть Антон Миколайович та Ганна. Продовжуємо розвивати тему МКЕ. Три лекції пройшли напрочуд швидко. Після трудового дня йдемо до зоопарку. Тут усі згадують дитинство і просто розважаються.
А ось і п’ятниця, потихеньку починаємо звикати до цього шаленого ритму. Та й сьогодні нас трохи пошкодували, заняття розпочинаються майже о 10 ранку. Перша лекція сьогодні з біомеханіки, на диво цікава. Виявляється біологія та інженерія не такі далекі один від одного. Далі продовжуємо лекцію з ANSYS, як без нього. Велика перерва на ланч та на закуску у нас залишається ще одна лекція з МКЕ. Сьогодні на вечір у нас знову заплановано екскурсію до музею.
Після насиченого дня вирушаємо в готель, сьогодні потрібно лягти раніше підйом на світанку. Встаємо дуже рано, щоб усе встигнути. Суботній день ми проведемо у Альпах. Говорити безглуздо. Дивіться! Емоції переповнюють. Легким дуже багато повітря, від чого виникає легке сп’яніння. Але це відчуття зовсім інше… Заради нього хочеться знову і знову повертатися. Чим вище піднімаєшся, тим нереальнішим стає вигляд. Навколо тебе починають з’являтися картинки з мережі, набуваючи реальних обрисів. Дійшовши до озера влаштовуємося зручніше (наскільки це взагалі можливо), щоб перекусити і відпочити. Але якщо ми вже тут, треба скупатися. Вода виявилася крижаною. Зібравшись із силами, кожен із нас занурився. Цього не забути. День підходить до завершення. Усі втомлені, але задоволені. Інакше й не могло бути!
Неділя починається знову дуже рано. Сьогодні ми прямуємо на Боденське озеро. Знову дитина прокидається у кожному з нас, викладачі не виняток. Це, мабуть, найяскравіший вікенд! Знову понеділок та знову пари. Залишилось лише кілька днів. З новими силами приступаємо до роботи. Лекції стають цікавішими, у них більше практики. Наприкінці дня знову екскурсія. Сьогодні це завод Ritter Sport.
Вівторок та останній ривок. Сьогодні закінчаться пари, а в місці з ними добігає кінця і наша поїздка. Заключні моменти перед тим, як показати чому нас навчили за тиждень. На десерт нам залишили відвідування RIB. Судячи з наступних відгуків, всім дуже сподобалася ця компанія. Ось і останній день нашого перебування в Німеччині (дуже велика надія, що він не останній). Сьогодні не буде пар, буде лише груповий проект. Потрібно ж показати чому ми навчилися. Гул активного обговорення наповнив кімнату. Близько трьох годин виконання завдань, а після обіду захист робіт. Усі молодці! Насамкінець, заключні слова та напуття від професора Бісшхофа.
Вечір у нас вільний. Вирушаємо до центру, потрібно знайти сувеніри, куди ж без них. Після чого прямуємо до місцевого пабу. Так як наш автобус вирушає о шостій ранку, лягати спати було безглуздо. Так і просиділи всю ніч за обговореннями останніх 10 днів.
Вранці на вокзал і знову у дорогу. Наступного дня, у Києві, наші шляхи розходяться. Вирушаємо хто куди. Ще побачимось… Батьківщина. Стоїш на Київському вокзалі, ніби прокинувшись зі сну. І лише втома та рюкзак за плечима кажуть, що все реально.