Експоненціальний розвиток технологій змінює екзистенційне середовище, а отже, і поведінку та свідомість людини. У всіх сферах життя відбуваються кардинальні зміни. Межі та можливості освітнього середовища розширюються, радикально змінюючи спосіб передачі, набуття та оцінювання знань. На жаль, освіта відстає від темпів розвитку технологій і втрачає свою роль як постачальника агентів змін. Потрібна зміна парадигми освіти, яка здатна розвиватися у синергії з передовими технологіями, не втрачаючи своїх фундаментальних цінностей та досягнень, що витримали випробування часом, а примножуючи їх завдяки новим можливостям. Така синергія може стати основою для стандартизованих рамок у координатах нової парадигми.
Для стратегічної орієнтації на шляху до нових стандартів необхідно зрозуміти особливості нового типу освіти, щоб визначити її потреби та можливості. Системний аналіз визначив такі координати: 1) орієнтованість на людину; 2) практична спрямованість; 3) інтеграція передових технологій; 4) прозорість/пояснюваність; 5) інтеграція якісного навчання; 6) керованість (вимірюваність та забезпечення постійного зворотного зв’язку); 7) здатність розвиватися в темпі технологічних тенденцій, інституційних та освітніх потреб; 8) масштабованість; 9) мультиагентність/ міжсекторальність/ мультидисциплінарність; 10) міжкультурність; 11) орієнтація на загальнолюдські цінності; 12) безпека/ захищеність.
Для впровадження такої освіти з’явилися нові технологічні можливості для синергетичної взаємодії людського та штучного (символічного та генеративного) інтелекту. Вони не лише сприяють доступності, темпам, обсягу, масштабуванню та впливу освіти, а й дозволяють значно покращити її якість шляхом технологізації ефективної мультиагентної/секторальної/дисциплінарної синергетичної взаємодії та співтворення. Водночас проблеми, що несуть ризик втрати контролю, пропорційно множаться разом із можливостями. Необхідно запобігати можливим негативним наслідкам інтеграції ШІ, перш ніж вони стануть незворотними.
Одним зі способів запобігання ризикам є запровадження стандартів як основи довіри, взаємодії та підзвітності з метою забезпечення надійності й етичності освіти, посиленої штучним інтелектом. Пропонується узгоджувати інновації з глобальними стандартами шляхом використання стандартизованих фреймворків у розробленні, впровадженні та управлінні рішеннями на основі штучного інтелекту, спрямованими на забезпечення змістовного та сталого навчання. Передбачається, що стандартизовані ШІ-рішення можуть підвищити ефективність процесів навчання та викладання. Тут виникає питання: як зберегти унікальність та різноманітність як умови якісної освіти, що забезпечує виживання в умовах невизначеності? Якими мають бути стандартизовані рамки, щоб, отримуючи очевидні нові переваги, ми не втратили вже досягнутого рівня якості освіти, який забезпечив такий потенціал розвитку (ПР), що уможливив появу передових технологій? Адже їх створили ті, хто отримав освіту в рамках існуючої освітньої системи.
Ми пропонуємо оригінальний підхід: створювати стандартизовані рамки не з нуля, а використовуючи перевірені часом стандарти у синергії найкращих освітніх моделей з новими технологіями. Іншими словами, втілити найкращі освітні моделі в передових технологіях, не втрачаючи їхнього різноманіття, розвивального потенціалу та стандартів якості. Чи це можливо?
Ми вважаємо, що це можливо, якщо зосередитися на тому, як це роблять живі системи, що характеризуються амбівалентним прагненням до збереження та розвитку. Це рушійна сила розвитку, яка виникає в процесі збалансування потреб-ресурсів-умов, працюючи як перпетуум мобіль розвитку, генеруючи нові нерівноважні стани в самому процесі збалансування, що викликає необхідність продовжувати процес розвитку. У нашому випадку стратегія смисл/потреба — це сам розвиток, умова — стандартизація, а середовище розвитку — це ресурс, який повинен врівноважуватися з потребами та умовами.
Цей універсальний механізм ґрунтується на глибокому науковому розумінні процесу саморозвитку живих систем, що було перевірено довготривалим формувальним експериментом та подальшою багаторічною практикою в умовах природної університетської освіти. Як результат, з’явився екогуманістичний підхід, концепція, модель, втілені в Технології саморозвитку (ЕГТСР), що відображають цивілізаційну потребу в синергетичній взаємодії людини та екзистенційного середовища, що зумовлює їхній спільний розвиток. У ЕГТСР середовище представлено в широкому сенсі, як природне, соціальне та віртуальне, а людина — як «система систем», що інтегрує еко-соціо техносфери. Варто зазначити, що ЕГТСР повністю відповідає Новій європейській науково-освітній парадигмі, що спирається на 3 стовпи: 1) сталий розвиток (соціально-економічно-екологічний); 2) благополуччя людини; 3) інклюзивність. В освітньому контексті це відображається як стратегічна спрямованість: 1) сталий розвиток – на розвивальний потенціал (РП); 2) добробут – на освіту, орієнтовану на людину/студента; 3) інклюзивність – на мультиагентну/секторальну/дисциплінарну співтворчість.
Процес розвитку, змодельований ЕГТСР, проходить через 7 етапів кола розвитку (подія – значення – можливість – вибір – дія – автоматизація – подія), що забезпечуються 4 механізмами (синергія свідомості та поведінки, рушійні сили, потенціал та оптимізація саморозвитку). Варто зазначити, що механізми рушійних сил та оптимізації є універсальними та збігаються з ключовими механізмами ШІ (зворотне поширення та градієнтний спуск). Моделювання ЕГТСР дозволяє представити саморозвиток у процесі взаємодії «людина-середовище» у форматі структурно-змістової моделі як дисципліни, так і студента, де зміст структурований, а структура змістовна. Таке представлення: І) забезпечує єдину систему координат як для дисципліни, так і для студента в контексті потреб ринку праці; 2) дозволяє порівнювати обидві когнітивно-смислові структури; 3) виділяє зони розвитку; 4) вимірює динаміку та успішність навчання в когнітивному, особистісному, соціальному, професійному та екзистенційному вимірах; 5) уніфікує процес, забезпечуючи високий рівень РП на основі науково обґрунтованих схем для дисциплін незалежно від їхньої специфіки; 6) створює умови для інтеграції людського інтелекту та ШІ (символічного та генеративного).
Запропонований підхід дозволяє якісно вирішити проблему розрахунків навчального плану без втрати його РП, виводячи предмет (усі його явища) з його сутності як системно-формуючого чинника. Саме зв’язок між функціями (вираженими у вагах) дозволяє забезпечити ізоморфізм моделей штучного та людського інтелекту, визначити їх подібності та відмінності, організувати їх синергетичну взаємодію та спільний розвиток.
Орієнтованість на студента відображається у стратегічній спрямованості на когнітивно-особистісний розвиток цільового профілю. Ідеальний профіль випускника як агента розвитку відображає професійно-соціально-емоційно компетентного, ефективно- морально-гармонійного, глобально мислячого, локально діючого агента сталого розвитку суспільства та суб’єкта саморозвитку.
Таким чином, ЕГТСР може встановити стандартизовані рамки в межах нової парадигми, оскільки забезпечує: 1) прозорі та зрозумілі принципи організації ефективної освітньої діяльності, засновані на глибокому науковому розумінні її закономірностей та механізмів; 2) синергію людського та штучного інтелекту, а отже, синергію освіти на основі ШІ та високоякісної, перевіреної часом освіти, без втрати креативності та різноманітності як умови синергетичного розвитку; 3) високий рівень інноваційності курсів завдяки синергії природного процесу саморозвитку та нових можливостей, що дозволяють моделювати і, як наслідок, технологізувати створення раніше недоступних можливостей для управління, вимірювання, масштабування та впливу зі швидкістю й у масштабах, недосяжних для традиційної освіти.