Кафтан Юрій Степанович
Закінчивши в 1959 році Харківський політехнічний інститут за спеціальністю «Технологія палива», Ю.С. Кафтан був прийнятий на посаду лаборанта першої категорії у вугільну лабораторію “УХІН” і швидко проявив себе перспективним талановитим вченим. У 1974 році він захистив кандидатську дисертацію і з 1977 по 1985 рік успішно керував вугільною лабораторією “УХІН”.
Юрій Степанович Кафтан – один з провідних фахівців в області класифікації, властивостей і методів дослідження вугілля, оптимізації складів вугільних шихт для виробництва доменного, ливарного та інших видів коксу. Він брав участь в розробці вугільної сировинної бази виробництва високоякісного доменного коксу не тільки для коксохімічних заводів України, а й для зарубіжних підприємств.
Неоціненним є і внесок Юрія Степановича в розвиток міжнародних науково-виробничих зв’язків “УХІН”.  Ю.С. Кафтан брав участь в промислових  дослідженнях на металургійному кімнаті в м Галаці (Румунія), досліджував вугілля і антрациту В’єтнаму, а з 1986 по 1988 рр. був науковим консультантом металургійної корпорації в Індії.
Юрій Степанович є автором понад 160 наукових праць, у тому числі статті, опубліковані вітчизняних і закордонних виданнях, патенти, авторські свідоцтва. За його безпосередньої участі формувалися довідники по збагаченню та технологічними властивостями вугілля Донецького Львівсько-Волинського басейнів.
Висока ерудиція і науковий авторитет Юрія Степановича каптан здобули йому глибоку повагу в наукових і виробничих колах гірничо-металургійного комплексу України і зарубіжжя.

Кузніченко В’ячеслав Михайлович
Після закінчення Харківського політехнічного інституту в 1965 р В’ячеслав Михайлович вступив на роботу в УХІН, де пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до одного з провідних фахівців в області теорії і практики коксування вугілля. Дослідження, якими займається В.М. Кузніченко, присвячені залежностям якості коксу від різних параметрів технологічного процесу коксування, а також тиску розпирання вугілля і кам’яновугільних шихт, розробці науково-технічних .основ нових (в т.ч. безперервних) технологій коксування і багатьом іншим актуальним питанням сучасної коксохімії.
Але головна увага В’ячеслав Михайлович направив на дослідження в області коксування ущільнених вугільних шихт. Результати його досліджень лягли в основу комплексу робіт по розробці і успішному промислового освоєння в 1993-2006 рр. технології виробництва коксу з трамбованої ялиці з сухим гасінням коксу. У 2009 р В.М. Кузніченко в складі авторського колективу був удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки за роботу «Комплексна енергозберігаюча технологія виробництва високоміцного металургійного коксу на ПАТ АЛЧЕВСЬККОКС».
В’ячеслав Михайлович є автором понад 110 опублікованих наукових праць, в тому числі ряду патентів на винахід; він – член авторського колективу нового видання «Довідника коксохіміками».
За багаторічну самовіддану працю В.М.Кузніченко нагороджений медаллю «За доблесну працю» та почесними урядовими грамотами.
У 1986 р В.М. Кузніченко брав активну участь в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Селянко Ігор Трохимович

Народився в 1925 році в місті Полтава. У 1932 р Поступив в школу, в 1941 році евакуйований до Казахстану. У лютому 1943 року призваний в Червону арнмію і спрямований в Алма Атинській військово – піхотне училище, а в серпні 1943 року потрапив в 110 гвардійську стрілецьку дивізію на другий український фронт. Був бронебійник. Брав участь у форсуванні Дніпра. У жовтні 1943 був поранений. До січня 1944 перебував на лікуванні в госпіталях, після чого був звільнений з армії. У травні 1944 вступив на підготовчі курси Днепропетровскогого хіміко-технологічного інституту, а в жовтні – на 1 курс. У 1949 році закінчив кафедру технології ХХТІ. До 1950 працював в ГИПРОКОКС інженером-проектувальником. У 1953 році захистив кандидатську дисертацію. З 1951 року почав викладацьку роботу в НТУ “ХПІ”. Нагороджений медаллю «За відвагу».

Скляр Михайло Григорович
Михайло Григорович народився 7 січня 1930 в селищі Огаревка Щекинского району Тульської області в шахтарській сім’ї. Його батько, Григорій Сергійович, працював забійником. У 1938 р він загинув в шахті. Сиротами залишилися шестеро дітей. Їх виростила мати, Текле Сидорівна, яка також працювала на шахті – раздельщіцей проб.
У 1948 р після закінчення школи Михайло Скляр вступив до Харківського хіміко-технологічний інститут. У 1950 році цей інститут був перетворений в Політехнічний (нині – НТУ «ХПІ»). Після закінчення Вузу молодий спеціаліст працював асистентом на кафедрі Загальної хімічної технології, процесів і апаратів і навчався в аспірантурі на кафедрі Технології палива. У 1958 р вже кандидата наук М.Г. Скляра направили на роботу в УХІН старшим науковим співробітником, де незабаром молодий учений очолив новостворену лабораторію стандартизації. Набутий в УХІН практичний досвід в поєднанні з досвідом педагогічної роботи дозволили М.Г. Скляру в співавторстві зі своїм колегою Ю.Б. Тютюнниковим підготувати і видати (в 1960 р) “Керівництво до лабораторного практикуму з хімії твердих горючих копалин”, яке, витримавши згодом перевидання в істотно оновленому вигляді (1985 г.), до сих пір є основним навчальним посібником, широко використовується в галузевих інститутах і заводських лабораторіях. Протягом ряду років М.Г. Скляр керував лабораторією хіміко-технологічного використання вугілля. Результати виконаних тут досліджень лягли в основу монографії «Комплексна хіміко-технологічна переробка вугілля» (1966 р, в співавторстві з С.Г. Ароновим і Ю.Б. Тютюнникова).
Вченому доручають все більш відповідальні завдання. Михайло Григорович очолює провідне підрозділ Ухін – коксову лабораторію; в 1968 році він стає заступником директора інституту з наукової роботи. Адміністративний зростання, на щастя, не з’явився на заваді творчій роботі – Михайло Грігopьевіч незабаром захищає докторську дисертацію і публікує монографію «Інтенсифікація коксування і якість коксу» (1976 г.), в якій розглядає винесені в заголовок книги питання перш за все з позицій фізики і хімії процесів , супроводжуючих термохімічну переробку вугілля. Логічним розвитком цих ідей стала наступна монографія – «Фізико-хімічні основи спікання вугілля», що вийшла у світ в 1984 р
До цього часу М.Г. Скляр став директором УХІН – головного інституту коксохімічної підгалузі, який очолював без малого півтора десятиліття. За цей час інститут перетворився на велике науково-виробниче об’єднання, яке має в своєму складі не тільки наукові підрозділи та експериментальні майстерні, але і спеціалізоване конструкторське бюро і досвідчений завод. Вчені інституту домоглися значного прогресу в розвитку принципово нових способів коксування: виробництва формованого коксу і безперервного шарового коксування. Останній напрям насамперед плід творчих пошуків ювіляра. У ці ж роки за участю УХІН вперше в СРСР в промисловому масштабі були впроваджені нові способи підготовки вугілля до коксування: часткове брикетування і трамбування шихти.
У 1986 р одночасно з роботою в УХІН М.Г. Скляр очолив кафедру технології твердого палива ХДПУ. У ці роки на кафедрі істотно розширився профіль підготовки фахівців.
З 1996 р Михайло Григорович зосередився на науково-педагогічної діяльності. Коло наукових інтересів М.Г. Скляра включав поряд з вже зазначеними напрямками термоліз і газифікацію малометаморфізованних вугіль з метою отримання різноманітних речовин для енергетичного та хімічного використання. Це особливо важливо для України, що не володіє значними родовищами нафти і природного газу. М.Г. Скляр був членом вчених рад ХДПУ і УХІН, спеціалізованих рад із захисту докторських дисертацій при цих організаціях, ради факультету Технології органічних речовин. Під керівництвом Михайла Григоровича захистили свої дисертації 13 аспірантів і здобувачів. Він був автором великої кількості наукових робіт. М.Г. Скляр був членом редакційних колегій журналів «Кокс і хімія» та «Хімія твердого палива», головним редактором «ВУГЛЕХІМІЧНИЙ журналу».
Трудові заслуги М.Г. Скляра відзначені орденом Трудового Червоного Прапора і медаллю «За доблесну працю». У 1989 р Михайлу Григоровичу було присвоєно звання Заслуженого діяча науки і техніки України.

Слободський Станіслав Олександрович
З 1957 р після закінчення Харківського політехнічного інституту життя С.А. Слободського нерозривно пов’язана з коксохіму. Вісім років роботи в Конструкторському бюро автоматизації інституту Гипрококс; аспірантура УХІН; після захисту кандидатської дисертації – робота в УХІН. Станіслав Олександрович пройшов шлях від старшого наукового співробітника лабораторії моделювання процесів і апаратів до завідувача лабораторією фізичних методів дослідження. Під його керівництвом проводилися важливі роботи по створенню та освоєнню нового обладнання і технології: підготовки сировини для виробництва вуглецевих матеріалів, була створена технологія отримання карбіду кальцію з використанням коксу класу 25-40 мм, проводилися роботи по вивченню вугілля, його термічних перетворень і одержуваних при цьому продуктів з використанням найсучаснішого обладнання. Результати, отримані С.А. Слободським в галузі використання електротермічних методів в хімічній технології твердих палив, лягли в основу успішно захищеної в 1993 р докторської дисертації.
З 1996 р Станіслав Олександрович працює в НТУ «Харківський політехнічний інститут» професором кафедри технології палива та вуглецевих матеріалів, потім заступником завідувача, а з 2000 р – завідувачем кафедрою. Станіслав Олександрович успішно працював в УХІН як головний науковий співробітник-консультант. Під його керівництвом захищено три кандидатські дисертації. С.А. Слободськой був членом спеціалізованої вченої ради УХІН по захисту дисертацій за спеціальністю 05.17.07 – хімічна технологія палива і паливно-мастильних матеріалів.

Торяник Едуард Ілліч
Провідний науковий співробітник коксового відділу. Сфера наукової діяльності: Технічні рішення в області технології коксування і виробництва металургійного коксу різними засобами: трамбування, часткове брикетування вугільних сумішей, виробництво формованого коксу. Біографічні дані: 1 936 р.н., закінчив Харківський державний політехнічний університет в 1959 р, кандидат технічних наук з 1969 р, вчене звання – старший науковий співробітник з 1973 р, працює в ДП “УХІН” з 1959 р, завідувач коксівним відділом з 1996 по 2005 р, автор 102 друкованих наукових праць.

Тютюнників Юрій Борисович
Юрій Борисович з відзнакою закінчив Харківський хіміко-технологічний інститут (нині – НТУ “ХПІ”) в 1947 р, захистив кандидатську дисертацію з питань сульфурування вугілля. У 1951 р – старший науковий співробітник вуглекоксової лабораторії УХІН. У 1959 році Ю. Б. Тютюнників створив лабораторію хіміко-технологічного використання вугілля, колектив якої вирішив ряд важливих питань у галузі використання органічних добавок при коксуванні, термічної підготовки, окислення, хлорування і сульфурування вугілля. Під керівництвом Ю. Б. Тютюнникова виконувався великий комплекс важливих робіт для створення принципово нової безупинної технології отримання формованого коксу. У 1970 р результати цих досліджень були узагальнені Ю. Б. Тютюнникова в докторській дисертації. У 1971 він був нагороджений орденом «Знак Пошани», а в 1973 р – обраний завідувачем кафедри хімічної технології Харківського інженерно-економічного інституту та очолював її майже чверть століття.

Чешко Федір Федорович
Федір Федорович Чешко народився 15 жовтня 1960 року в Харкові. З “червоним” дипломом закінчив Харківський політехнічний інститут за спеціальністю “хімічна технологія твердого палива”. З 1984 року працює в Українському державному науково-дослідному ВУГЛЕХІМІЧНИЙ інституті; вчений секретар ДП “УХІН”, має науковий ступінь доктора технічних наук.
У літературі Федір Чешко дебютував в 1991 році розповіддю “Ніч вовчих пісень”. Твори письменника публікувалися в періодичних виданнях і в різних збірниках. У 1997 році вийшов роман Ф.Чешко “На берегах туману”.