Осягнути творчість живого класика української літератури – Ліни Костенко – не можливо за одну та навіть 10 творчих зустрічей. Але з чогось треба починати – так вирішила керівниця студентського наукового гуртка «Екологічний клуб «Я – Еколюдина» (https://web.kpi.kharkov.ua/htpe/ychebpro/naukove-tovaristvo/) доц. Тихомирова Т.С. та провела не заплановане засідання для студентів та аспірантів кафедри. 95й день народження Ліни Костенко, 19 березня 2025 року, – вагомий привід для такого засідання.
Засідання насправді пройшло у форматі творчої зустрічі чи то творчої бесіди. Почали з пригадування віршів Ліни Костенко про природу. Хтось пригадав зовсім дитячий вірш з молодшої школи про білочку та осінь
На гіллячках, на тоненьких,
Поки день ще не погас,
Сироїжки та опеньки
Білка сушить про запас.
Хтось більш дорослі вірші, у яких йдеться не тільки про природу, а й про почуття та життєві моменти
А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди —
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.
Пригадали й вірш, у якому повно топонімів, про які наші студенти та аспіранти навіть пишуть наукові роботи
Я хочу на озеро Світязь,
в туман таємничних лісів.
Воно мені виникло звідкись,
у нього сто сот голосів.
Потім «навмання» обрали вірш про природу та розібрали його. Але не так, як на уроках у школі. Ми просто говорили про образи та почуття, які виникають під час читання віршу, навіть не намагаючись зрозуміти, що хотіла сказати авторка. Ми просто насолоджувались влучними порівняннями, метафорами та почуттями. «Навмання про природу» нам трапився вірш про шипшину
Шипшина важко віддає плоди.
Вона людей хапає за рукава.
Вона кричить: – Людино, підожди!
О, підожди, людино, будь ласкава.
Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!
Одна пташина так мене просила!
Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.
І просто осінь щоб була красива.
Мабуть важко знайти більш влучний вірш, який описує відносини людини та природи й закликає не брати від природи все, а думати про інших. Майбутні екологи та фахівці з технологій захисту навколишнього середовища відкривали для себе нові сторінки творчості Ліни Костенко та розуміли, що вірші про природу ніколи не є віршами суто про природу.
Також послухали у авторському виконанні самої Ліни Костенко вірш «Чорнобиль -2». Він навіть більше бере за душу, ніж добре відомий зі шкільної програми «Цей дощ – як душ. Цей день такий ласкавий». Чорнобиль – екологія – трагедія – поезія пов’язані між собою назавжди.
На останок по-новому кожен сам про себе, не в голос, прочитали ще один добре відомий та майе канонічний вір «Життя йде й все без коректур». Й хоча сам вірш «не про природу», але наскільки точно у ньому показана вічність природи у порівнянні з коротким життям людини
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.