«Допоможіть, закінчилися памперси. Фінансування не вистачає. Привезли дітей із зони АТО»
«Нічим годувати пацанів. Потрібне борошно та олія»
«У нас зламався водонагрівач. Централізованої гарячої води у нас в селі ніколи не було»
«Потрібна постільна білизна – привезли 10 нових дітей із зони АТО, розкладачки старі дістали, матраци дали волонтери, а спати на чому?»
«Передали нову дитину – не можемо нагодувати, дитина важка, їсть тільки пюре з блендера – потрібен звичайний кухонний блендер»
Це все – дзвінки від директорів притулків і дитячих будинків Харківської області, яким наша кафедра колись допомагала. Переді мною, як перед координатором, стояло нелегке і часом жорстоке завдання – вибрати, кому ми можемо реально допомогти. Інші заявки я передавала своїм знайомим волонтерам та волонтерським організаціями, у яких ресурси посильніше.
В середині січня подзвонили з центру соціально – психологічної реабілітації дітей с. Ольховатка, і дуже скромно попросили допомогти з миючими засобами – адже фінансування ніхто не збільшив, а ціни злетіли. Все, що змогли купити на перше півріччя, вже закінчується.
Я не могла відмовити дітям, яким і так дісталося в житті – я просто задумалася, а що повинно відбуватися вдома, щоб дитина втікла звідти, щоб вирішила – на вулиці краще. Саме таких дітей у притулку більшість. Є ще ті, котрих забрали у батьків – тому що їх били і не доглядали. Для всіх дітей такий притулок – це тимчасове пристановище на 9 місяців, поки соціальні служби не вирішать, куди їх надсилати.
Як за короткий термін, враховуючи відпустки і канікули в нашому ВНЗ, зібрати допомогу? Відповідь прийшла одразу – через соціальні мережі. Я ніколи раніше не вірила в силу переконання «через екран». Раніше я особисто спілкувалася зі студентами, щоб донести до них необхідність допомоги дітям. І ось – сталося! За допомогою нашої групи Вконтакті студенти дізналися про потреби притулку, скоординували свої дії у кінці січня у мене вже стояв величезний кульок з мочалками, пральними порошками, засобом для миття посуду, порошками і т. д. Допомогли і викладачі нашої кафедри – від нас теж зібрали миючі.
Про нашої акції «мойдодир» дізналася група ЕІМ-14 (не питайте мене як, я не знаю відповіді) і забезпечила притулок запасом вологих і звичайних серветок. Окрема подяка – студентці Головань Юлії, яка змогла організувати це від своєї групи ЕІМ-14.
Ще одне диво, яке сталося – дізнавшись, що притулку ще потрібні тапочки для душу і каструля нова, студенти гр. ІТ-22 «скинулися», висловлюючись їх мовою, і купили для притулку нову каструлю на 6 літрів, ополоник і 11 пар сланців. Тепер борщ буде смачніше, а в душ кожна дитина буде ходити в своїх капцях.
Поїздка в притулок відбулася 15 лютого, її організатором і координатором виступила організація енергійних харків’ян (і не тільки) «Волонтери: Дорослі-дітям», завдяки якій ми змогли доставити нашу допомогу в притулок.
«Волонтери: Дорослі-дітям» також запропонували почати нову традицію – привозити в притулки та дитбудинки домашню випічку, яка може наповнити теплом душі дітей. Тому я спекла їм домашнє вівсяне печиво і передала цілу коробку. Дуже сподіваюся, що наступного разу ми зі студентами подужаємо більше випічки – дітворі це так необхідно.
На фотографіях – зібрані і передані миючі засоби і тапочки, печиво.
https://www.facebook.com/groups/detkivkletke
Тихомирова Т.