У ЯБЛУЧКО

АБО РОБІН ГУД У ВЕЧІРНЬОМУ ВБРАННІ

Лук і стріли допомагали нашим далеким предкам вижити й добути собі їжу. І незважаючи на те, що пізніше він також став основним знаряддям середньовічних конфліктів, із часом стрілянина з лука перетворилася в один з найкрасивіших і чесних видів спорту. Все залежить тільки від тебе, твого вміння й вітру, який або допоможе, або зашкодить. Стрілянина з лука входить у програму олімпійських ігор з 1900 року, понад 115 років!

Харків по праву вважається столицею українських лучників, цей вид спорту в нас розвивається щороку, чого тільки коштує наш олімпійський чемпіон-2008 Віктор Рубан, що народився, виріс і тренувався в Харкові.

Що штовхнуло тендітну дівчину Ольгу Лаптій, корінну харків’янку, нашу студентку гр. ІТ-24 у цей вид спорту, сказати важко. Але тренуючись із 2009 року вона досягла таких вершин, що багатьом і не снилося. Тільки вчитайтеся – в 2010, через рік після інтенсивних тренувань (12 разів у тиждень у ХГВУФК №1) вона стала чемпіонкою всеукраїнських змагань “Кубок Донбасу”. В 2011році стала багаторазової призеркою Чемпіонатів України, срібної призеркою всеукраїнських змагань імені олімпійського чемпіона Віктора Рубана й срібної призеркою міжнародних змагань “Золота осінь”, виконала норматив КМС України. В 2012 році стала чемпіонкою України, чемпіонкою Кубка на ім’я олімпійського чемпіона Віктора Рубана, чемпіонкою Кубка Харківського міського голови, призеркою кубків міста й області. 2013р. – перше місце в командних змаганнях на Кубок ім. В.Рубана, друге місце на кубок ім. ЗТУ В. Морозова. В 2014 році чемпіонка й багаторазова призерка чемпіонатів і кубків м. Харкова. В 2015 році 5-і місце на Чемпіонаті України й 9-і місце в складі змішаної команди на змаганнях “Цар гори”.

Вражає? А як красиво ця тендітна дівчина виглядає зі сторни, коли натягує тятиву лука й цілитися….При цьому сили в її руках – більше чим у багатьох чоловіків. Ольга приголомшлива студентка – вона все схоплює відразу, намагається не пропускати заняття, хоча з її графіком тренувань це дуже складно, завжди ділиться враженнями від поїздок в іншу країну або місто, помічає не стандартні рішення, які там знайшли для вирішення екологічних проблем. Адже Ольга – майбутній магістр в області екології, вона не випадково вибрала таку професію.

«Вік спортсмена, на жаль, не довгий, – говорить Оля, – після закінчення спортивної кар’єри ти або тренер, або вчитель фізкультури. Це шляхетні професії, але мені завжди хотілося досягти чогось більшого. Ще будучи школяркою й відвідуючи різні міста й країни, спілкуючись зі своїми однолітками з-за кордону й бачачи різницю в підході до вирішення муніципальних і екологічних проблем, я якось для себе вирішила, що спробую змінити щось у своєму місті. Тому й вибрала кафедру хімічної техніки та промислової екології»

«Оленька, наша дюймовонька, – говорить куратор групи доц. Новожилова Тетяна Борисівна, – унікальна ще й тим, що завжди досягає поставлених цілей. І встигає не тільки вчитися й займатися спортом, але й брати активну участь в усіх, без виключень, наших екологічних проектах. У неї приголомшлива самоорганізація й дійсно «залізний» спортивний характер, що завжди допомагає!»

Ольга Лаптий 4 Ольга Лаптий2

Після звання чемпіонки України ми чекаємо від Олі тільки олімпійського золота! А як же мир і Європа, запитаєте ви? А не треба нам дрібних медалей, скажемо ми! Вперед – за олімпійським золотом Ріо-2016!

Ольга Лаптий 3

На фотографіях – наша Ольга на тренуванні, з медалями й у коктейльному вбранні. Заздріть!

Ольга Лаптий1

МІС ОБАЯШКА!

У Казахстану й України набагато більше спільного, чим може здатися на перший погляд. Крім величезних територій, що дісталися в спадщину й насправді невичерпних ресурсів, а також однакових кольорів національних прапорів, нас ще поєднують люди. І ми, і казахи чуйні, відкриті й дуже сучасні. Але головне, що нас ріднить – це дійсно гарні дівчата.

         Студентка групи ІТ-22 Жанія Сулайманова – наша гостя з Казахстану, вона корінна казашка й приїхала до нас вчитися на «еколога». Її завзятість і бажання досконально вивчити всі предмети вигідно відрізняють її навіть від наших студентів. А скільки цікавого Жанія розповідає про Казахстан, якщо викладачі дають їй відповідні теми доповідей і рефератів, – і про заповідники, і про найкрасивіші місця, і про сільське господарство. Все це дозволяє нам, українцям, переймати їх, казахський, досвід у рішенні багатьох екологічних проблем.

         І при цьому навчання не заважає Жанії бути активною дівчиною. Зовсім недавно, наприкінці березня 2015 Жанія брала участь у конкурсі краси. Висока, навіть по наших мірках, усмішлива, танцююча Жанія була однієї з учасниць конкурсу Miss Kharkiv International 2015, де учасницями були представниці 15 різних національностей, що живуть або навчаються у Харкові.

         Підсумок участі – титул «Міс чарівність». Ви тільки подивитеся в ці очі й на цю посмішку – і відразу стане зрозуміло, чому Жанія виграла такий титул.

         Звичайно, дуже вагомої була підтримка її одногрупників, які потрапили на фінал конкурсу й змогли особисто вболювати та підтримувати за Жанію!

         Що ми можемо побажати – тільки подальших перемог, як в навчанні, так і в різних конкурсах краси.

zhenia_9_142597323774

         На фото – Жанія в національному костюмі й Жанія зі своєю групою підтримки.

_TGFZNNFxos

ПЕРШИЙ КОНКУРС ЭКОПЛАКАТІВ

– ПЕРШИЙ, ТОМУ ЩО НАЙГОЛОВНІШИЙ!

Стереотипом нашого часу залишається те, що навчатися у Вузі нудно – тільки лекції і іноді практика, де особливої різноманітності теж не спостерігається – або реферат пишемо, або задачки вирішуємо. О, ще є лабораторні роботи – але якісь дуже застарілі.

Наша кафедра вже давно заслужила славу «новаторської» і «цікавої» саме завдяки різноманітним інноваційним методикам навчання, які ми активно впроваджуємо. Наші лабораторні роботи – в ігровій форм, виконуються на персональних комп’ютерах, у рамках практичних занять ми не тільки ходимо в ліс, але і дивимося і активно обговорюємо навчальні фільми, переймаючи світовий досвід, а лекції завжди розбавлені «прикладами з життя» і жартами, що дуже допомагає у засвоєнні матеріалів.

В осінньому семестрі 2014/2015 навчального року ми вирішили піти далі – і в рамках курсу «Ландшафтна екологія» наші молоді викладачі – доц. Філенко О. Н. і асс. Тихомирова Т. С. змогли реалізувати давню ідею. Вони провели перший конкурс екоплакатов. Наші студенти повинні вміти все, в тому числі і привернути увагу до проблеми за допомогою наочних засобів.

«Щоб полегшити студентам життя, – говорить доц. Олеся Миколаївна, – на перший раз ми самі вигадали теми, яким повинні бути присвячені екоплакати. Студентам тільки залишалося розбитися на команди»

«В рамках цього проекту, – згадує асс. Тетяна Сергіївна, – я два практичних заняття присвятила навчанню студентів основним принципам створення екоплакатів, а також показала найпростіші дизайнерські комп’ютерні програми»

Сподобалася ідея самим студентам? Запитаємо у них.

«Спочатку всі зажурилися – адже малювати вміє не кожен, – каже студентка гр. ІТ-23 Вікторія Гачок, – але потім Тетяна Сергіївна показала нам, як самі «безрукі» можуть намалювати шедеври за допомогою комп’ютерних програм»

«Ідея сподобалася відразу, – каже студентка гр. ІТ-23 Вероніка Стадник, – та цікаві теми, і нове можна дізнатися, а головне – не нудно, хоча ми все боялися не встигнути в строк»

Майже всі брали участь. Студенти позитивно оцінили конкурс, тільки самі ледачі і неактивні сказали «навіщо?». Нам дуже хочеться вивести цей конкурс на новий рівень. У наступному році ми залучимо всіх студентів кафедри і можливо факультету. А в принципі, в ХПІ багато талановитих і різнобічних студентів, проблеми екології стосуються кожного, тому наш конкурс екоплакатів, можливо, буде проводитися на рівні НТУ «ХПІ».

P1100849

Переможців ми визначали прямим голосуванням, яке проходило в нашій соціальній групі. Кожна команда стала кращою в своїй категорії, а переможцем стала команда, яка присвятила свій плакат проблем накопичення поліетиленових пакетів на звалищах України і альтернативному рішенню – впровадженню біоразлагаємих пакетів. На фото – саме команда переможців!

Чистота – запорука здоров’я!

Телефон не замовкає. Вже два місяці. Кожен день.

«Допоможіть, закінчилися памперси. Фінансування не вистачає. Привезли дітей із зони АТО»

«Нічим годувати пацанів. Потрібне борошно та олія»

«У нас зламався водонагрівач. Централізованої гарячої води у нас в селі ніколи не було»

«Потрібна постільна білизна – привезли 10 нових дітей із зони АТО, розкладачки старі дістали, матраци дали волонтери, а спати на чому?»

«Передали нову дитину – не можемо нагодувати, дитина важка, їсть тільки пюре з блендера – потрібен звичайний кухонний блендер»

Це все – дзвінки від директорів притулків і дитячих будинків Харківської області, яким наша кафедра колись допомагала. Переді мною, як перед координатором, стояло нелегке і часом жорстоке завдання – вибрати, кому ми можемо реально допомогти. Інші заявки я передавала своїм знайомим волонтерам та волонтерським організаціями, у яких ресурси посильніше.

В середині січня подзвонили з центру соціально – психологічної реабілітації дітей с. Ольховатка, і дуже скромно попросили допомогти з миючими засобами – адже фінансування ніхто не збільшив, а ціни злетіли. Все, що змогли купити на перше півріччя, вже закінчується.

Я не могла відмовити дітям, яким і так дісталося в житті – я просто задумалася, а що повинно відбуватися вдома, щоб дитина втікла звідти, щоб вирішила – на вулиці краще. Саме таких дітей у притулку більшість. Є ще ті, котрих забрали у батьків – тому що їх били і не доглядали. Для всіх дітей такий притулок – це тимчасове пристановище на 9 місяців, поки соціальні служби не вирішать, куди їх надсилати.

Як за короткий термін, враховуючи відпустки і канікули в нашому ВНЗ, зібрати допомогу? Відповідь прийшла одразу – через соціальні мережі. Я ніколи раніше не вірила в силу переконання «через екран». Раніше я особисто спілкувалася зі студентами, щоб донести до них необхідність допомоги дітям. І ось – сталося! За допомогою нашої групи Вконтакті студенти дізналися про потреби притулку, скоординували свої дії у кінці січня у мене вже стояв величезний кульок з мочалками, пральними порошками, засобом для миття посуду, порошками і т. д. Допомогли і викладачі нашої кафедри – від нас теж зібрали миючі.

Про нашої акції «мойдодир» дізналася група ЕІМ-14 (не питайте мене як, я не знаю відповіді) і забезпечила притулок запасом вологих і звичайних серветок. Окрема подяка – студентці Головань Юлії, яка змогла організувати це від своєї групи ЕІМ-14.

Ще одне диво, яке сталося – дізнавшись, що притулку ще потрібні тапочки для душу і каструля нова, студенти гр. ІТ-22 «скинулися», висловлюючись їх мовою, і купили для притулку нову каструлю на 6 літрів, ополоник і 11 пар сланців. Тепер борщ буде смачніше, а в душ кожна дитина буде ходити в своїх капцях.

Поїздка в притулок відбулася 15 лютого, її організатором і координатором виступила організація енергійних харків’ян (і не тільки) «Волонтери: Дорослі-дітям», завдяки якій ми змогли доставити нашу допомогу в притулок.

«Волонтери: Дорослі-дітям» також запропонували почати нову традицію – привозити в притулки та дитбудинки домашню випічку, яка може наповнити теплом душі дітей. Тому я спекла їм домашнє вівсяне печиво і передала цілу коробку. Дуже сподіваюся, що наступного разу ми зі студентами подужаємо більше випічки – дітворі це так необхідно.

На фотографіях – зібрані і передані миючі засоби і тапочки, печиво.

 

P1100601 P1100613 P1100618P1100669

P. S. Познайомитися з проектами та діяльністю організації, з якою наша кафедра тепер співпрацює і в чиї щільні і стрункі ряди ми вливаємося, можна на їх офіційній сторінці

https://www.facebook.com/groups/detkivkletke

Тихомирова Т.

Підсумки акції “шарфик”

Це була складна акція. Акція по збору речей для вимушених переселенців. Ми втомилися від постійних негативних новин, від усвідомлення безпорадності, від сварок з рідними та колегами з-за різних політичних поглядів……. Ми втомилися морально….. Але як наша кафедра могла пройти повз? Як не протягнути руку допомоги тим, хто так чекає і сподівається…. Ми щороку збирали канцтовари та іграшки для дитячого будинку, наші минулі акції були яскравими, галасливими, ми намагалися долучити всіх – від студентів до сусідів.
А як провести акцію зараз? Зараз, коли всі дивляться різні новини і сварка може виникнути через дрібницю…
” А ми в цьому році збираємо що-то?” – запитували мене найактивніші студенти
“Ой, там акція на зубні пасти, які Вам у цьому році купити?” – запитала мене Аня, матуся з садка, яка в минулому році купила нам в дитячий будинок два ящика засобів особистої гігієни. Ну як не зібрати хоч щось, якщо люди готові допомагати.
“Збираємо тільки речі, чисті, без дірок, будь-якого розміру і на будь-який вік. Пріоритет – теплі речі, взуття, ковдри, постільні приналежності.
Збираємо тихо, просто всім сказали один раз і все. Далі справа кожного кого як виховували, хто як хоче” – сказала я своїм колегам. Щоб не було потім запитань і звинувачень різних – речі передаємо Товариству Червоного Хреста, вони себе не дискредитували.
Оголошень не розвішували, назву акції гучну не придумали (але про себе називали “шарфик”), сильно на кожному розі не кричали….. але що дивно, віддача – приголомшлива.
“Пам’ятаю в кінці лекції Тетяна Сергіївна сказала нам: якщо в шафі важить, лежить, валяється річ, яку ви не одягали 2 роки, значить вона вам не потрібна. А кого-то ваш светр зігріє, хтось у ваших джинсах зможе дійти до соціальних служб, а хтось зможе справити хороше враження на співбесіді і знайти роботу саме у вашому “завислому” без діла костюмі” – розповідає Кудряченко Оля, студентка гр.ІТ-23,-і що Ви думаєте? Прийшла, відкрила шафу – висять рідненькі, вже 3 роки не одягалися. І маму “розкуркулила”, і навіть тато знайшов не потрібне. Зачепили мене.
Ми дуже багато купуємо зайві та непотрібні речі, а потім не знаємо, куди поділися гроші і куди вішати нову спідницю.
Речі складували і збирали в трьох точках – на кафедрі ХТПЭ, в гуртожитку та будинку в Олесі Миколаївни. У кожному місці більше 20 величезних пакетів з речами. Іноді з іграшками. Іноді з ковдрами та подушками. Долучалися цілими селами – студенти на вихідних розповідали вдома, а потім сарафанне радіо розносило новину….. До наступного візиту додому деяких чекали мішки з одягом. Спрацював відомий всім волонтерам принцип – я допомагаю, якщо впевнений, що моя допомога дійде до адресата. Довіра до нашої кафедрі велика, що дуже радує мене, як ініціатора і натхненника подібних акцій.
Що ще зможемо зробити – вирішимо в новому семестрі, але повз чужий – ну вже як би своєї біди ми не пройдемо.

2015-01-08 11.49.07
На фотографії – лише мала частина того, що зібрали.
Миру нам всім і любові!