Юлія Підоря – староста першого курсу групи ІТ-24, майбутній висококласний фахівець в області захисту навколишнього середовища. Але Юля не звичайна староста. Почнемо з того, що її вибрали старостою самі студенти після того, як перша призначена староста перестала виконувати свої обов’язки. Довіру групи Юля виборола або отримала дуже швидко, всього через 3 місяці після початку занять. А це говорить про хороші людські якості Юлії.

А ще одна особливість Юлі – вона танцює. Завжди і скрізь. Непосиду дівчинку батьки віддали на танці ще в 4 роки в її рідному місті Маріуполі. І тут талант Юлі розкрився – через пару років вона не просто «ходила на танці як всі дівчатка», а серйозно займалася в Народному ансамблі народного танцю “Світлячок” (р. Маріуполь). Паралельно з навчанням у звичайній школі Юля ще встигла закінчити школу народного танцю та основи музичної грамоти.

З колективом Юля об’їздила багато міст і країн – всіх не перерахуєш, завоювала незліченну кількість призів, номінацій і перших місць у категоріях: народний танець, сучасний танець, народна стилізація і т. д. Сама Юля є переможцем у міжнародному фестивалі в категорії “народна стилізація (соло)”. Юля показує, що народні танці дуже різнопланові, у них може розкритися душа людини з несподіваного боку.

У Юлі є одна дуже цінна здатність – вона знаходить спільну мову з дітьми. У наш час це швидше талант і покликання, ніж придбаний навик. Кілька років поспіль, сама, ще будучи підлітком, Юля працювала в дитячих таборах хореографом – постановником.

«Танець допомагає дітям з різними долями і різним вихованням розкрити себе, стати м’якше або жорсткіше, – ділитися Юля, – зрозуміти себе, іноді усвідомити свої недоліки. Взагалі танець для дітей це повноцінна психологічна та соціальна реабілітація. Я дуже хочу попрацювати влітку з тими дітьми, хто волею випадку пережив усі жахи бомбардувань, сидіння в підвалах і переїзду в чужі краї, або трагічну втрату близьких або друзів. Для таких дітей арт-терапія тільки «в плюс», а танці як терапія дають практично моментальний ефект».

Так, Юля не пов’язала свою подальшу долю з професійними танцями, але вона не відмовилася від танців, а просто шукає (і ми сподіваємося, що знайде) інший спосіб займатися улюбленою справою.

Ось така наша Юля. Людина з великої букви. Дуже сумує за колективом, по рідному місту – адже вона поїхала вчитися в далекий і незнайомий Харків, але готова прийти на допомогу тим, хто цього потребує.

На фотографіях – Юля в різних танцювальних образах.

Ах, якщо б гирі спортивні могли говорити, то вони б розповіли нам про Костика. Вірніше, про Костянтина Тимченко, нашого студента з гр. ІТ-24. Він майбутній еколог. Зазвичай наші спортсмени навчаються у нас на «механіків та харчовиків», але набір абітурієнтів влітку 2014 року як ніби спеціально вирішив нас спантеличити – серед екологів в групі ІТ-24 вчитися 5 спортсменів вищого класу.

Отже, що в першу чергу розповіли б нам гирі про Кості – вони б розповіли, що його в зал гирьового спорту привів….ні, не старший брат або батько (як це зазвичай буває), а МОЛОДШИЙ брат. І звичайно вони розповіли б нам про його мотиви – для нього «кумиром» у правильному і хорошому сенсі цього слова став його тренер – майстер спорту СРСР і України, рекордсмен України, Кривцов Олег Вікторович, який став майстром спорту, коли йому було 15 років. Це мотивувало і змушувало тренуватися.

І ще гирі розповіли б нам про те, що Костя не боїться труднощів. Сам Костя з с. Кирилівка Волноваського р-ну Донецької області, і йому було не зручно їхати з свого села в райцентр щоб потренуватися, тому що автобуси ходили тільки коли йшли уроки в школі. Іноді відпускали на тренування з уроків, але гирі знають – дуже часто Костя втікав з уроків (починаючи з 9го класу), щоб зустрітися з ними.

А також гирі знають, що Костянтин тренується 3 рази в тиждень близько двох годин. І після кількох років тренувань став наш Костя Тимченко чемпіоном Донецької області серед юніорів, дворазовим володарем Кубка Мера міста Волновахи. І відразу, як тільки поступив в НТУ «ХПІ» став чемпіоном, зайняв друге місце на чемпіонаті області серед студентів і став срібним призером Міжнародного турніру пам’яті В. Кожедуба.

«Я усвідомлено вибрав професію еколога, – розповідає Костя, – не було метань після 11 класу вузам, вибрав той, який виявився подалі від зони бойових дій, але не дуже далеко від дому. Вибрав ХПІ, приїхав і перше, що мене вразило – це чуйність співробітників приймальної комісії. Чесно – як ніби ми всі їх діти, вони так переживали за всіх «донецьких» і «луганських», намагалися хоч якось нас розвеселити, поїли чаєм з печивом і буквально водили за руку по території і Харкову. Тепер я розумію, що багато в чому це заслуга декана ІТ-факультету та всіх завідувачів кафедр на факультеті – адже вони дуже чуйні і справедливі люди, і їх «команда» така ж. Подібне тягнеться до подібного».

Зараз у Кості важкий період – загострились старі травми спини, але він продовжує тренуватися і в майбутньому сподівається поєднувати роботу еколога та спортсмена. Його девіз «Спортсмени колишніми не бувають».

На фото – Костя під час тренувань і під час нагородження (друге місце).