Це була складна акція. Акція по збору речей для вимушених переселенців. Ми втомилися від постійних негативних новин, від усвідомлення безпорадності, від сварок з рідними та колегами з-за різних політичних поглядів……. Ми втомилися морально….. Але як наша кафедра могла пройти повз? Як не протягнути руку допомоги тим, хто так чекає і сподівається…. Ми щороку збирали канцтовари та іграшки для дитячого будинку, наші минулі акції були яскравими, галасливими, ми намагалися долучити всіх – від студентів до сусідів.
А як провести акцію зараз? Зараз, коли всі дивляться різні новини і сварка може виникнути через дрібницю…
” А ми в цьому році збираємо що-то?” – запитували мене найактивніші студенти
“Ой, там акція на зубні пасти, які Вам у цьому році купити?” – запитала мене Аня, матуся з садка, яка в минулому році купила нам в дитячий будинок два ящика засобів особистої гігієни. Ну як не зібрати хоч щось, якщо люди готові допомагати.
“Збираємо тільки речі, чисті, без дірок, будь-якого розміру і на будь-який вік. Пріоритет – теплі речі, взуття, ковдри, постільні приналежності.
Збираємо тихо, просто всім сказали один раз і все. Далі справа кожного кого як виховували, хто як хоче” – сказала я своїм колегам. Щоб не було потім запитань і звинувачень різних – речі передаємо Товариству Червоного Хреста, вони себе не дискредитували.
Оголошень не розвішували, назву акції гучну не придумали (але про себе називали “шарфик”), сильно на кожному розі не кричали….. але що дивно, віддача – приголомшлива.
“Пам’ятаю в кінці лекції Тетяна Сергіївна сказала нам: якщо в шафі важить, лежить, валяється річ, яку ви не одягали 2 роки, значить вона вам не потрібна. А кого-то ваш светр зігріє, хтось у ваших джинсах зможе дійти до соціальних служб, а хтось зможе справити хороше враження на співбесіді і знайти роботу саме у вашому “завислому” без діла костюмі” – розповідає Кудряченко Оля, студентка гр.ІТ-23,-і що Ви думаєте? Прийшла, відкрила шафу – висять рідненькі, вже 3 роки не одягалися. І маму “розкуркулила”, і навіть тато знайшов не потрібне. Зачепили мене.
Ми дуже багато купуємо зайві та непотрібні речі, а потім не знаємо, куди поділися гроші і куди вішати нову спідницю.
Речі складували і збирали в трьох точках – на кафедрі ХТПЭ, в гуртожитку та будинку в Олесі Миколаївни. У кожному місці більше 20 величезних пакетів з речами. Іноді з іграшками. Іноді з ковдрами та подушками. Долучалися цілими селами – студенти на вихідних розповідали вдома, а потім сарафанне радіо розносило новину….. До наступного візиту додому деяких чекали мішки з одягом. Спрацював відомий всім волонтерам принцип – я допомагаю, якщо впевнений, що моя допомога дійде до адресата. Довіра до нашої кафедрі велика, що дуже радує мене, як ініціатора і натхненника подібних акцій.
Що ще зможемо зробити – вирішимо в новому семестрі, але повз чужий – ну вже як би своєї біди ми не пройдемо.

На фотографії – лише мала частина того, що зібрали.
Миру нам всім і любові!

Я Олексій Толстой і я ватерполіст. Моя історія починається в далекому 2009-му, це був лихий рік: ми байдикували як могли… Поступово приходило усвідомлення всього, що відбувається, і я зрозумів: треба щось змінювати. Був теплий вересневий вечір, приємний вітерець розвивав моє волосся, і я прийняв рішення змінити своє життя. Я пішов на захід…, а прийшов на водне поло.

Чому саме водне поло – я не знаю, не пам’ятаю, але за все я вдячний своєму азарту.
У перші місяці наполегливих, виснажливих і кропітких тренувань приходило бажання кинути все, просто піти… назавжди. Але, крім скарг на тренування, водне поло вчило не здаватися!
Через рік, за який мені вдалося взяти участь на змаганнях, на яких я мало себе проявив, я виховав у собі головну якість, яка має бути у кожної людини, головну якість ватерполіста – командний дух.
У 2010 я перейшов вчитися в спортивне вчилище (ХДВУФК№1), де більше часу приділяв тренуванням. У грудні були мої перші виїзні змагання – кубок Львова, тоді мені вдалося себе проявити трохи (пам’ятаю мою радість забитим 2-м голам). Ця поїздка знаменувалася і моєю першою медаллю – ми зайняли 3-е місце. Через деякий час тренерським штабом було прийнято рішення поставити мене на ворота. Так починається мій новий – основний період життя у водному поло…
За весь час моєї ватерпольной кар’єри мені вдалося взяти участь у великій кількості змагань, випробувати дійсно солодку радість і, воістину, гіркі розчарування.
На тренуваннях мені треба було доводити, що я можу боротися, конкурувати. Так я вибив собі місце у збірної Харківської області на ІV літніх юнацьких спортивних іграх (2012), які проходять 1 раз в 4 роки (у мене один раз в житті), де ми з великими труднощами вибралися в плей-офф і потім, обігравши Львів з рахунком 5:3 зайняли перше місце! За це нас всіх нагородили кандидатами у майстри спорту. Емоції зашкалювали.
Зламані носи, бійки в душовій після гри, все це довелося випробувати мені і моїй команді. Спорт не може бути без емоцій, особливо водне поло.
Призові місця ми займали так само на різних кубках та чемпіонатах (в основному 2-е місце). Найбільше мені запам’ятався мій минулий чемпіонат (2-е місце): там, можна сказати був пік моєї кар’єри, я показав себе, показав на що я здатний. Але найважливішим був мій останній чемпіонат, фінал (Харків), адже це були мої останні змагання. Ми боролися за 3-е місце. Я хотів відстояти краще всіх і вивести команду вперед. Доля посміхнулася мені. Трибуни скандували моє ім’я, коли я знову і знову відбивав атаки ворогів, захищаючи свої ворота! Гарне завершення кар’єри… Попереду тільки вища ліга, і я не впевнений, що я буду там грати, адже команди вже немає, а це найважливіше для мене.

Якщо ви читаєте це, то, швидше за все, я не займаюся вже водним поло. Але …. хто знає …

Поки гарна погода, поки світить сонце і можна насолоджуватися початком осені – доцент Філенко Олеся Миколаївна вирішила провести польову практику в рамках вивчення курсу «Ландшафтна екологія» для студентів третього курсу гр. ІТ-22.

«Така практика передбачена учбовим планом, – говорить Олеся Миколаївна, – але зазвичай ми її проводимо в кінці весняного семестру, а цього року помінялися учбові плани і предмет вивчається восени. Не хотілося в грудні ходити по мокрому і холодному лісу, адже снігу в цей час в Харкові майже ніколи немає, а ось простуда і руки-ноги, що мерзнуть, – є. Тому цією восени ми пішли в лісопарк і студенти змогли провести всі дослідження, насолоджуючись прекрасною вересневою погодою»

Що студенти лише не робили – спочатку згідно завданню знаходили необхідну ділянку лісу, потім вимірювали його площу, рахували дерева, вимірювали їх діаметр, прикидали висоту, шукали нори і кубла мешканців нашого лісопарку, фіксували назви рослин і попутно збирали гербарій. В кінці практики – традиційне вогнище в спеціально обладнаному місці і теплі посиденьки із смаженими сардельками.

Потім, коли похолодає, і ми займатимемося в приміщеннях, наші студенти будуть узагальнювати отримані матеріали, проведуть всі необхідні розрахунки і в грудні проведуть прилюдну презентацію звітів по польовій практиці. А зараз у нас попереду ще відвідини інших «зелених» зон Харкова.

«Ура, – діляться враженнями студенти гр. ІТ-22, – нарешті доросла, справжня практика. І хай це лише початок, адже ми всього на третьому курсі, але вже можемо з упевненістю сказати – ми будемо успішними і такими, що зажадалися, адже кафедра дає нам окрім теорії найнеобхідніше – практику!»

На фотографіях – наші студенти в лісопарку.