Я Олексій Толстой і я ватерполіст. Моя історія починається в далекому 2009-му, це був лихий рік: ми байдикували як могли… Поступово приходило усвідомлення всього, що відбувається, і я зрозумів: треба щось змінювати. Був теплий вересневий вечір, приємний вітерець розвивав моє волосся, і я прийняв рішення змінити своє життя. Я пішов на захід…, а прийшов на водне поло.
Чому саме водне поло – я не знаю, не пам’ятаю, але за все я вдячний своєму азарту.
У перші місяці наполегливих, виснажливих і кропітких тренувань приходило бажання кинути все, просто піти… назавжди. Але, крім скарг на тренування, водне поло вчило не здаватися!
Через рік, за який мені вдалося взяти участь на змаганнях, на яких я мало себе проявив, я виховав у собі головну якість, яка має бути у кожної людини, головну якість ватерполіста – командний дух.
У 2010 я перейшов вчитися в спортивне вчилище (ХДВУФК№1), де більше часу приділяв тренуванням. У грудні були мої перші виїзні змагання – кубок Львова, тоді мені вдалося себе проявити трохи (пам’ятаю мою радість забитим 2-м голам). Ця поїздка знаменувалася і моєю першою медаллю – ми зайняли 3-е місце. Через деякий час тренерським штабом було прийнято рішення поставити мене на ворота. Так починається мій новий – основний період життя у водному поло…
За весь час моєї ватерпольной кар’єри мені вдалося взяти участь у великій кількості змагань, випробувати дійсно солодку радість і, воістину, гіркі розчарування.
На тренуваннях мені треба було доводити, що я можу боротися, конкурувати. Так я вибив собі місце у збірної Харківської області на ІV літніх юнацьких спортивних іграх (2012), які проходять 1 раз в 4 роки (у мене один раз в житті), де ми з великими труднощами вибралися в плей-офф і потім, обігравши Львів з рахунком 5:3 зайняли перше місце! За це нас всіх нагородили кандидатами у майстри спорту. Емоції зашкалювали.
Зламані носи, бійки в душовій після гри, все це довелося випробувати мені і моїй команді. Спорт не може бути без емоцій, особливо водне поло.
Призові місця ми займали так само на різних кубках та чемпіонатах (в основному 2-е місце). Найбільше мені запам’ятався мій минулий чемпіонат (2-е місце): там, можна сказати був пік моєї кар’єри, я показав себе, показав на що я здатний. Але найважливішим був мій останній чемпіонат, фінал (Харків), адже це були мої останні змагання. Ми боролися за 3-е місце. Я хотів відстояти краще всіх і вивести команду вперед. Доля посміхнулася мені. Трибуни скандували моє ім’я, коли я знову і знову відбивав атаки ворогів, захищаючи свої ворота! Гарне завершення кар’єри… Попереду тільки вища ліга, і я не впевнений, що я буду там грати, адже команди вже немає, а це найважливіше для мене.
Якщо ви читаєте це, то, швидше за все, я не займаюся вже водним поло. Але …. хто знає …