Відпадні вихідні або як волонтери допомагали волонтерам

Не секрет, що харківський міжнародний марафон став дійсно знаковим і іміджевим проектом нашого міста. В цьому році старту дорослого марафону передував дитячий забіг, який проходив 8 квітня в Парку Горького. Здавалося б, причому тут наша кафедра? А ми, як найактивніша кафедра НТУ «ХПІ» відгукнулися на прохання наших друзів з громадянської ініціативи «Волонтери: Дорослі – дітям» і прийшли в парк прогулятися і роздати буклети з інформацією про їх діяльність. Але просто так роздавати буклети нудно і недоцільно, тому дівчата – волонтери з гр. ІТ-25 Маша Литвин, Власенко Влада, Зайцева Ксюша і Завгородня Таня одягалися у величезних ростових ляльок. Біло-рожевий Заєць і пухнастий Кінг-Конг безкоштовно фотографувалися з дітворою, обіймали їх, дарували їм свою теплоту. А батьків дітей ми агітували приєднуватися до волонтерів та допомагати дітям, які потрапили в різні соціальні установи. На фотографії ви можете побачити дівчат, одягнених ляльок та старшого викладача нашої кафедри, к. т. н. Тихомирову Т.С., яким щоб реалізувати задумане довелося долучати до волонтерства і своїх дітей.

IMG_4904

Але однією акцією 8-го квітня ми не обмежилися. Рано вранці 9-го квітня двоє наших студентів – п’ятикурсників Валентин Тичина і Женя Линенко вирушили в обласний тубсанаторій, щоб допомогти дітлахам облагородити їх територію. Традиційно тато нашої чудової Олесі Миколаївни Філенко (доцент, к. т. н., мила і чуйна дівчина, між іншим) передав 10 саджанців приголомшливо красивого і незвичайного дерева «Амурський оксамит». У процесі посадки наші без п’яти хвилин екологи розповідали дітям про саме дерево, навіщо взагалі потрібні дерева, як правильно доглядати за саджанцем – провели відкритий урок-практику.

_rsjWVTFa38

А потім наш невгамовний Валентин Тичина стрімголов побіг виконувати роль волонтера власне на марафоні. Він разом з друзями з школи лідерства «МІСТ» допомагав проведенню марафону в районі вул. 23 Серпня. Так наш Валентин став за один день двічі волонтером!

-Ae9aZYVhgA

На фотографіях наші ляльки-дівчатка з викладачем, наші хлопчики в тубсанатории з хлопцями при посадці дерев, і наш Валентин з переможцями марафону.

Підсумки конкурсу есе «Я – політехнік»

Підсумки конкурсу есе «Я – політехнік», присвяченого 130-річчю рідного ВУЗу.

По-літньому теплий вересень цього року як ніколи сприяв творчості. Звідки ми знаємо? А ми читали надіслані на конкурс есе «Я – політехнік» роботи наших студентів. Наша кафедра хімічної техніки та промислової екології спільно з рідним факультетом Інтегрованих технологій і хімічної техніки вирішила нестандартно привітати Політех з 130-річчям. Нам стало цікаво дізнатися думки і почуття сьогоднішніх студентів про рідний ВУЗ, чи пишаються вони їм чи шкодують, що прийшли; подобається навчання і що потрібно змінити; що (або хто) стало причиною вибору. Адже таку інформацію просто не реально отримати від студентів безпосередньо, а у формі твору у них вийшло дуже цікаво. За умовами конкурсу всі роботи були зашифровані, так що члени журі не знали авторів і могли об’єктивно і неупереджено оцінювати роботи.

Серед надісланих на конкурс робіт (понад 50!), всі до єдиної, пронизані душевністю. Але при цьому в кожній роботі є критика, тобто роботи аж ніяк не написані у формі хвалебної оди. Серед усіх робіт можна чітко виділити роботи дітей (так, все ще дітей, хоч їм і по 17-18 років) з Донецької та Луганської областей. Тих, чиє життя війна (давайте називати речі своїми іменами) розділила на «до» і «після». Ніхто з них не писав про жахи бомбардувань і голод, але кожен зазначив – не думав, не хотів, не планував бути в Харкові і тим більше вступити в ХПІ, але при цьому ні один не пожалкував, що став нашим студентом. Для кожного з них у підсумку політех і його мешканці» стали рідною сім’єю, кожен зазначив повагу і ту теплоту, з якою їх зустрічали в ВУЗі, в деканаті і на кафедрі, кожен пам’ятає першу чашку чаю з чужих рук»….. За влучним висловом одного з авторів – «Політех – це не тільки і не стільки старі корпуси та 130 років успіхів і злетів, політех – це насамперед люди і людяність».

Практично в кожному есе студенти акцентували увагу на нашому чудовому спорткомплексі і можливостях, які він дає. І поруч, після похвали – критика стану аудиторій, умов проживання у гуртожитках, якості доріг і старих сходів у хімічному корпусі. Іноді з гумором, іноді з іронією, іноді з сарказмом – але майже всі чесно вказали на основні недоліки і мінуси політеху.

А тепер про приємне, тобто про переможців. Отже, спеціальними призами від членів журі були відзначені наступні автори та їх роботи: спецприз за виклад у віршованій формі – Гончарова Дар’я (ІТ-24), спецприз за есе англійською мовою – Лисенко Олег (ІТ-42), спецприз за гумористичний виклад Аляб’єва Валерія (ІТ-24).

А призові місця розподілилися таким чином:

1 місце – Стадник Вероніка (ІТ-22а). Есе Вероніки — це самий душевний і теплий, чесний і відкритий твір.

2 місце – Сулайманова Жанія (ІТ-22а). Есе Жанії – це самий неупереджений погляд на політех від іноземної студентки.

3 місце – Анопа Антон (ІТ-23). Есе Антона – це найбільш зворушлива історія про нездійснену мрію стати футболістом, про те як травма перекреслює мрію, і людина змушена всього за півроку підготуватися до ЗНО так, щоб стати студентом ХПІ.

Старший викладач кафедри ХТПЕ, к. т. н. Тихомирова Т.С.

ПИШІТЬ, ШУРА, ПИШІТЬ

Ідея провести суто гуманітарний конкурс есе в технічному ВУЗі могла прийти у голови тільки нашим молодим співробітникам. Адже нам не звикати ламати стереотипи. І ми вважаємо, що сучасний студент з вищою освітою повинен вміти вирішувати будь-які завдання, в тому числі й творчі. Ми знали, що серед 150 студентів 1 – 4го курсу нашої кафедри як мінімум 50 людей здатні викласти на папері свої думки на тему «Еколог – професія майбутнього?» складно, красиво. Більш того, викладачі кафедри «Хімічної техніки та промислової екології», непогано вивчивши студентів за час їх навчання, навіть висловлювали припущення про те, хто візьме участь, хто в якому стилі напише і навіть намагалися вгадати переможця.

На роздуми у студентів було всього 20 днів (конкурс тривав з 20 травня по 10 червня 2015 р.), вкластися треба було в 5 сторінок, а всі роботи на першому етапі перевірялися на плагіат. 30% всіх надісланих робіт, на жаль, виявилися простим копіюванням банальних істин із загальнодоступних ресурсів. Багато це чи мало, розчарувалося журі?

«Це стандартний показник для подібних конкурсів, – зазначає член журі к.т.н, доцент Олексій Валерійович Шестопалов, – розчарований тим, що студенти не почули або не повірили, що ми будемо перевіряти всі роботи на плагіат. А сам факт плагіату – від нього нікуди не дінешся. «Чорний список» авторів ми не публікуємо, на публічне обговорення не виносимо, так що хай це буде на совісті самих плагіатчиків».

Однак журі відзначає високий рівень інших робіт. Серед решти 38 робіт, які пройшли перевірку, є дійсно яскраві, незвичайні, нестандартні роботи. Наприклад, учасниця від БФ-факультету Анастасія Літвин (гр. БФ-24в) майже всю свою роботу оформила у вигляді віршів, вірніше навіть невеликої поеми. До речі, вона зайняла 2-е місце серед студентів – не екологів, всього 1 бал не дотягнув до 1 го місця. Зазначимо, що гр. БФ-24б і гр. БФ-24в стали найактивнішими учасниками серед студентів – не екологів.

«За словами самих студентів, – каже к.т.н., старший викладач і член журі Тетяна Сергіївна Тихомирова, – їм дуже сподобався предмет «Основи екології», який я їм читала весь весняний семестр англійською мовою. Вони повністю змінили своє ставлення до екологічних проблем і у них з’явилися думки, як вирішувати такі проблеми, використовуючи свої знання в сфері менеджменту та маркетингу. Мені здається, саме цим можна пояснити їх високу активність в даному конкурсі. Для них написати есе на тему екології стало, як би способом підвести підсумок досліджуваної дисципліни. До речі, їх погляди на звичні нам проблеми змусили нас, «зрілих екологів», по-новому поглянути на наші проблеми і шляхи їх вирішення».

Кілька слів про роботи переможців. 1 е місце серед студентів – не екологів Друзьяка Тетяна (гр. БФ-24б) – вразила роздумами про ущербність мрій про хмарочоси та супермашини без турботи про нашу планету.

Робота, яка зайняла 1-е місце серед студентів – екологів 1 го курсу (автор Лозова Марія, гр. ІТ-24) також критикує світ відомого мультиплікатора Метта Грейнинга, який у своєму культовому мультсеріалі «Футурама» показав лише велику кількість літаючих автомобілів, інопланетян, наявність циклопів і техногенного світу. На думку Марії, це ніяк не в’яжеться з відсутністю хоча б одного еколога, який би регулював антропогенний вплив людини, циклопа, інопланетної істоти або навіть робота, на залишки природи в тритисячному році. Цікавий підхід і аргументи Марії беззастережно принесли їй перше місце.

Мартинов Максим (гр. ІТ-22б), що посів перше місце серед студентів – екологів 3-го курсу, знайшов цитату про наше майбутнє без турботи про екологію сьогодні. Не просто цитату – а ЦИТАТУ. Члени журі справді плакали, перечитуючи рядки про хлопчика без природи. Відштовхнувшись від цитати, Максим чітко відповів на питання «Що робити сьогодні, щоб завтра було не так?».

Переможець серед студентів 4-го курсу Бередух Максим (гр. ІТ-21) у своєму есе закликає нас не Марс заселяти і воду туди доставляти, а про рідну планеті подумати. Він вважає, що грошей, вже витрачених на освоєння Марса, вистачило б на вирішення 90% існуючих екологічних проблем, в тому числі на забезпечення Африки питною водою.

Всі переможці отримали в подарунок книгу харківського автора Станіслава Шварца «Подорож у провінційну столицю», в якій у дуже зрозумілій манері у вигляді фотофактів викладена історія всіх наших харківських знакових вулиць, площ, будівель. Автор особисто підписав всі книги і побажав учасникам розвивати свої творчі здібності. Він теж був приємно здивований тим, що в технічному вузі вчитися така талановита і різнобічно розвинена молодь.

З повним текстом робіт переможців ви зможете ознайомитися пізніше на нашому сайті.

P. S. – на фото щасливі призери від БФ-факультету.

HDx-BwoxswY sQ3e_p9vn7A TIOD8Dt8Wi8

ЮЛЯ-ЮЛА

Юлія Підоря – староста першого курсу групи ІТ-24, майбутній висококласний фахівець в області захисту навколишнього середовища. Але Юля не звичайна староста. Почнемо з того, що її вибрали старостою самі студенти після того, як перша призначена староста перестала виконувати свої обов’язки. Довіру групи Юля виборола або отримала дуже швидко, всього через 3 місяці після початку занять. А це говорить про хороші людські якості Юлії.

А ще одна особливість Юлі – вона танцює. Завжди і скрізь. Непосиду дівчинку батьки віддали на танці ще в 4 роки в її рідному місті Маріуполі. І тут талант Юлі розкрився – через пару років вона не просто «ходила на танці як всі дівчатка», а серйозно займалася в Народному ансамблі народного танцю “Світлячок” (р. Маріуполь). Паралельно з навчанням у звичайній школі Юля ще встигла закінчити школу народного танцю та основи музичної грамоти.

З колективом Юля об’їздила багато міст і країн – всіх не перерахуєш, завоювала незліченну кількість призів, номінацій і перших місць у категоріях: народний танець, сучасний танець, народна стилізація і т. д. Сама Юля є переможцем у міжнародному фестивалі в категорії “народна стилізація (соло)”. Юля показує, що народні танці дуже різнопланові, у них може розкритися душа людини з несподіваного боку.

У Юлі є одна дуже цінна здатність – вона знаходить спільну мову з дітьми. У наш час це швидше талант і покликання, ніж придбаний навик. Кілька років поспіль, сама, ще будучи підлітком, Юля працювала в дитячих таборах хореографом – постановником.

«Танець допомагає дітям з різними долями і різним вихованням розкрити себе, стати м’якше або жорсткіше, – ділитися Юля, – зрозуміти себе, іноді усвідомити свої недоліки. Взагалі танець для дітей це повноцінна психологічна та соціальна реабілітація. Я дуже хочу попрацювати влітку з тими дітьми, хто волею випадку пережив усі жахи бомбардувань, сидіння в підвалах і переїзду в чужі краї, або трагічну втрату близьких або друзів. Для таких дітей арт-терапія тільки «в плюс», а танці як терапія дають практично моментальний ефект».

Так, Юля не пов’язала свою подальшу долю з професійними танцями, але вона не відмовилася від танців, а просто шукає (і ми сподіваємося, що знайде) інший спосіб займатися улюбленою справою.

Ось така наша Юля. Людина з великої букви. Дуже сумує за колективом, по рідному місту – адже вона поїхала вчитися в далекий і незнайомий Харків, але готова прийти на допомогу тим, хто цього потребує.

На фотографіях – Юля в різних танцювальних образах.

1 2 3 4 5

ЯКБИ ГИРІ МОГЛИ ГОВОРИТИ….

Ах, якщо б гирі спортивні могли говорити, то вони б розповіли нам про Костика. Вірніше, про Костянтина Тимченко, нашого студента з гр. ІТ-24. Він майбутній еколог. Зазвичай наші спортсмени навчаються у нас на «механіків та харчовиків», але набір абітурієнтів влітку 2014 року як ніби спеціально вирішив нас спантеличити – серед екологів в групі ІТ-24 вчитися 5 спортсменів вищого класу.

Отже, що в першу чергу розповіли б нам гирі про Кості – вони б розповіли, що його в зал гирьового спорту привів….ні, не старший брат або батько (як це зазвичай буває), а МОЛОДШИЙ брат. І звичайно вони розповіли б нам про його мотиви – для нього «кумиром» у правильному і хорошому сенсі цього слова став його тренер – майстер спорту СРСР і України, рекордсмен України, Кривцов Олег Вікторович, який став майстром спорту, коли йому було 15 років. Це мотивувало і змушувало тренуватися.

І ще гирі розповіли б нам про те, що Костя не боїться труднощів. Сам Костя з с. Кирилівка Волноваського р-ну Донецької області, і йому було не зручно їхати з свого села в райцентр щоб потренуватися, тому що автобуси ходили тільки коли йшли уроки в школі. Іноді відпускали на тренування з уроків, але гирі знають – дуже часто Костя втікав з уроків (починаючи з 9го класу), щоб зустрітися з ними.

А також гирі знають, що Костянтин тренується 3 рази в тиждень близько двох годин. І після кількох років тренувань став наш Костя Тимченко чемпіоном Донецької області серед юніорів, дворазовим володарем Кубка Мера міста Волновахи. І відразу, як тільки поступив в НТУ «ХПІ» став чемпіоном, зайняв друге місце на чемпіонаті області серед студентів і став срібним призером Міжнародного турніру пам’яті В. Кожедуба.

«Я усвідомлено вибрав професію еколога, – розповідає Костя, – не було метань після 11 класу вузам, вибрав той, який виявився подалі від зони бойових дій, але не дуже далеко від дому. Вибрав ХПІ, приїхав і перше, що мене вразило – це чуйність співробітників приймальної комісії. Чесно – як ніби ми всі їх діти, вони так переживали за всіх «донецьких» і «луганських», намагалися хоч якось нас розвеселити, поїли чаєм з печивом і буквально водили за руку по території і Харкову. Тепер я розумію, що багато в чому це заслуга декана ІТ-факультету та всіх завідувачів кафедр на факультеті – адже вони дуже чуйні і справедливі люди, і їх «команда» така ж. Подібне тягнеться до подібного».

Зараз у Кості важкий період – загострились старі травми спини, але він продовжує тренуватися і в майбутньому сподівається поєднувати роботу еколога та спортсмена. Його девіз «Спортсмени колишніми не бувають».

На фото – Костя під час тренувань і під час нагородження (друге місце).

 

j3Sr0isXVpA ss8JhKEnxHo ThvSa2CJRck